ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА США

Для підтримки внутрішнього попиту на інформаційні технології федеральному уряду США довелось ініціювати масштабні державні програми.

Серед подібних програм були і такі, як “Проблема 2000 року”, коли уряд США, підігруючи своїм компаніям, повірило в смертельну небезпеку “жука тисячоліття”. В результаті достатньо працездатна техніка, яка була випущена до 1996 р., але “не підтримувавшая дат нового тисячоліття”, була списана, а замість неї були установлені нові машини “Y2K Compatible”. В цілому на рішення цієї проблеми в світі було використано біля 600 млрд. долл.

Всього і кінці 1990-х років в США реалізовувалось 425 федеральних програм, спрямованих на вирішення тих чи інакших конкретних соціальних і економічних проблем на основі використання інформаційних технологій.

По-перше, мова йде про інформаційні аспекти промислової політики федерального уряду. Важливим висновком промислової політики США в ХХ столітті можна вважати прийняту в кінці 2000 р. конгресом “Національну стратегію стандартизації для США”.

По-друге, необхідно відмітити державну підтримку інформаційних технологій, а також формування на цій основі сприятливого для інформаційно-технологічної промисловості іміджу її перспективного розвитку. Серед напрямів державного попиту на інформацію можна виділити:

1.інформаційне забезпечення діяльності уряду і конгресу

2.військові напрями: розвідка, інтелектуальна зброя, зв’язок з керівництвом збройних сил, захист інформаційних ресурсів, що мають воєнне значення

3.напрями подвійного значення: державна контрактна система, метеорологія, організація контролю за повітряним рухом, навігація, пошукові та рятувальні системи, системи обов’язкової стандартизації та сертифікації4.невійськові напрями: інформаційна інфраструктура прозорого державного діловодства (проект “Електронна держава”), спеціалізовані відомчі інформаційні системи, в тому числі, податкова, міграційна, система довідкової та юридичної інформації по внутрішній і зовнішній торгівлі, тощо. (Особливе місце в державній політиці США боротьба з піратством продукції галузей американської “копірайт-індустрії”. Така боротьба стимулює легальний платоспроможний попит на цю групу інформаційно-технологічної продукції).

Уряд США, в ролі менеджера “корпорації Америка”, пред’являв масштабний попит на інформаційні технології з метою формування на цій основі політичного та культурного іміджу країни в цілому.

Ще під час президентської компанії 1992 р. команда Клінтона – Гора зробила ставку на підтримку високих, зокрема, комунікаційних та інформаційних технологій. В 1993 р., практично зразу після перемоги на виборах, віце-президент Гор виклав точку зору адміністрації на рахунок питання інтеграції цих технологій в єдину національну інформаційну систему (National Information Network). Гор не був першим, хто розкрив широкій громадськості можливості використання телекомунікаційних та інформаційних ресурсів. Але він був першим, хто виніс ці ідеї на розгляд приймаючих рішення американських політиків.

К 1996 р. у ході нової президентської компанії Клінтон і Гор зміцнили свої позиції по цьому питанню, активно підтримав проведення федеральної технологічної політики и забезпечив фінансування широкого кола досліджень і розробок в сфері інформаційних технологій. В середині 1990-х років адміністрація Клінтона взяла на себе функцію „головного штабу реалізації стратегічного курсу країни в питаннях науки і техніки”, а також повну відповідальність за інвестиції в новітні технології, за підтримку не тільки фундаментальних, але і прикладних досліджень.

Суттєвий вплив мали інформаційні технології на позицію демократів на президентських виборах 2000 року. Особливе значення мала проблема негативності федеральної влади к розповсюдженню на Інтернет принципу „універсальні послуги”, а також питання про роль федерального уряду в розвитку інформаційної інфраструктури.

Концепція національної інформаційної інфраструктури