Тип безтипових файлів

SizeOf(Student).

І взагалі, з виклику вигляду SizeOf(ім’ я-типу) повертається кількість байтів, що займаються значеннями цього типу, наприклад,

SizeOf(char)=1, SizeOf(integer)=2

тощо. Отже, файл f записів типу Student можна відкрити викликом

ReSet(f, SizeOf(Student)).Після цього виклик вигляду

BlockRead(f, Buf, n, nreal)

задає читання n блоків по 48 байтів у пам’ ять змінної Buf.

Головну роль у швидкості читання безтипових файлів відіграє розмір "внутрішнього буфера". Чим він більше, тим менше звернень до зовнішнього носія і швидше обробка файла. Але все добре в міру.

Можете перевірити твердження, що за розмірів буфера, кратних 512 байтам і більших 8K байтів, швидкість читання файлів практично стала.

Процедура блочного виведення BLOCKWRITE також має 4 аналогічні параметри. Відмінність її в тім, що дані з "внутрішнього буфера" через блок записуються в кінець файла. Зрозуміло, спочатку для файла треба установити розмір "зовнішнього" буфера викликом вигляду ReWrite(f, m).

Повернемося до задачі копіювання й напишемо програму, виконання якої в сотні (!) разів швидше від програми StupidCopy. У ролі "внутрішнього буфера" виступає масив символів Buf розміром у Bufsz=32K байтів. Спочатку за викликом FileSize визначається розмір вхідного файла в байтах, а потім файл читається в масив порціями по Bufsz байтів. Обробка цього буфера в даному разі полягає в блочному копіюванні у вихідний файл. Остання порція може містити менше, ніж Bufsz байтів – масив заповнюється та переписується в файл не до кінця.

program QuickCop;

const Bufsz=32768;

var f, g : file;

Buf : array[1..Bufsz] of char;

restfil, portion : Longint;

rdin, wrou : word; s : string;

begin

writeln( 'Задайте ім'я файла-джерела:');

readln (s); assign (f , s );

writeln( 'Задайте ім'я цільового файла:');

readln (s); assign (g , s );

reset(f, 1); rewrite(g, 1);