Пошук зразка в рядку

Якщо за деякого k>0 s[k] x[k], то серед x[k-1], … , x[1] треба відшукати найближчий до x[k] символ x[j]=s[k]. Ця рівність означає, що зразок, можливо, має кінець у рядку в позиції k+(n-j), тобто n+(k-j). Тоді можна знову починати все з кінця зразка, порівнюючи x[n] із s[n+(k-j)].

Нехай змінна last позначає позицію кінця зразка в рядку s. Спочатку last=n, а його наступним значенням може бути лише, як показує попередній аналіз, або n+1, або n+(n-p[s[n]]), або n+(k-j). За будь-якого з цих значень змінної last наступним її значенням буде так само або last+1, або last+(last-p[s[n]]), або last+k-j. На основі цих міркувань записується такий спрощений варіант алгоритму Бойєра-Мура:

last:=n;

while last<=m do

if x[n]<>s[last] then last:=last+(n-p[s[n]])

else

begin

k:=n-1; ok:=true;

while (k>0) and ok do

if x[k]=s[last-n+k] then k:=k-1 else ok:=false;

if k=0 then {s[last-n+1]…s[last]=x}

begin

повідомити про те, що з last-n+1 починається зразок;

last:=last+1

end else

begin

відшукати серед x[1]…x[k-1] найближчий до x[k]

символ x[j], рівний s[last-n+k]; якщо такого немає, то j:=0

last:=last+(k-j)

end

end.

Зауважимо, що цей спрощений варіант в деяких випадках не рятує від необхідності здійснювати O(m n) порівнянь символів. Справжній алгоритм Бойєра-Мура забезпечує, що кількість порівнянь символів за будь-яких рядків довжини m і n оцінюється як O(m+n), тобто її можна вважати пропорційною сумі довжин рядка й зразка. Ідея цього методу приблизно така сама, як і методу з наступного підрозділу.

3. Метод Кнута-Морріса-Пратта