Розвиток мережі Інтернет в Україні

Відсутність єдиного backbone (інформаційної магістралі) як в масштабах України, так і в масштабах окремих міст.

Відсутність серед більшої частини населення розуміння та певного рівня знань щодо можливостей і культури роботи в Internet. Незначні інформаційні ресурси в українській, та і взагалі в “російсько мовній”, частинах Interne. Зупинюсь детальніше на деяких з них.Слабо розвинута телекомунікаційна інфраструктура. За даними Держкомстатистики із 17320 обстежених підприємств різними видами каналів зв'язку користувались 18,3%, із них виділеними - лише 5%. На 16% з тих, що користуються каналами зв'язку, швидкість передачі інформації становила понад 19,6 Кбіт/с, на 20 % - в інтервалі від 14,4 до 19,6 Кбіт/с, на 56 % - від 2,4 до 14,4 Кбіт/с. Майже 20% об'єктів передавали інформацію зі швидкістю менш ніж 2,4 Кбіт/с. Для прикладу, за даними дослідницької компанії IDC 66% крупних компаній в США користуються для передачі даних віділеними каналами Т1 (пропускна спроможність 1,544 М біт/сек.). В європейських країнах стан справ в цьому сегменті дещо гірший, ніж в США, але значно кращий ніж в Україні (26% європейських компаній використовують виділені лінії і 16% - канали ISDN)

Більшість провайдерів послуг Internet для зв’язку між собою використовують канали з пропускною спроможністю до 28,8 Кбіт/сек і лише 16 провайдерів - канали зв'язку з пропускною спроможністю не менше 64 Кбіт/сек. (в Києві - 12 провайдерів, в Дніпропетровську - два, в Сімферополі - один, у Львові - один). Це явно недостатньо для ефективної роботи. А що в Росії? Пропускна спроможність каналів провайдер-провайдер всередені Росії за останній рік значно підвищилась. В ряді випадків російські провайдери мають “регіональні” канали пропускною спроможністью до 2 Мбіт/с (наприклад, компанія “Телепорт-ПТ”), хоча середня швидкість передачі інформації по комутованим телефонним каналам в Росії невисока і складає близько 4,8 К біт/сек. Високі тарифи на послуги зв’язку і, як наслідок, високі тарифи на обслуговування клієнтів Internet. Переважна більшість провайдерів Internet в Україні пропонує обслуговування клієнтів на почасовій основі (від $1,5 до $3 за годину і від $10 до $20 в місяць за обслуговування), в той час як, наприклад, провайдери США давно запровадили необмежений по часу доступ за $15 - $20 в місяць. До такого ж рішення схиляються і деякі потужні російські провайдери.Якщо врахувати платіжоспроможнісь підприємств та населення, то стає очевидним, що зазначені вище тарифи являються одним із стримуючих факторів розвитку Internet. Відсутність у відчизняних провайдерів послуг достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж. В українській частині Internet лише одинадцять провайдерів послуг Internet мають безпосередній вихід на зарубіжних провайдерів аналогічних послуг, з них п'ять — до Росії, два — до США, по одному — до Австрії, Великобританії, Голландії, Польщі та Фінляндії. Відсутність єдиного backbone як в масштабах України, так і в масштабах окремих міст. Українські провайдери з’єднуються між собою за допомогою каналів, які утворюють в залежності від наявності спільних інтересів або домовленостей. Але такий підхід впливає лише на зручність доступу користувачів однієї підмережі до інформаційних ресурсів іншої підмережі на час організації таких каналів. У разі відсутності прямих каналів інформаційний обмін між вузлами здійснюється через закордонні канали зв‘язку, що значно погіршують рівень інформаційного обслуговування. Складається ситуація, коли електронний лист з одного будинку, наприклад у Києві, передається в інший будинок у Києві через Америку і Європу. Це стосується і державних установ, які обслуговуються різними провайдерами, що належать до різних підмереж. Потрібно створювати єдину українську базову магістраль Internet. І передумови для цього є. Для створення українського backbone могли б бути використані потужності первинної мережі, яка створена і створюється в рамках проектів ІТУР (ВОЛЗ “Італія, Туреччина, Україна, Росія”), ВОЛЗ “Львів-Тернопіль-Хмельницький-Вінниця-Київ”, ВОЛЗ “Кіровоград-Дніпропетровськ-Запоріжжя-Донецьк-Луганськ”, ВОЛЗ “Львів-Польща” та ін (Всього реалізовані та реалізуються 11 таких проектів). І, наприкінці, незначні інформаційні ресурси в українській, та і взагалі в “російсько мовній”, частинах Internet, що користуються широким попитом клієнтів. Зупинимось більш детально на цьому питанні. Інформаційні ресурси української частини Internet Зараз все більше число компаній та окремих громадян розуміють, які широкі можливості одержання інформації для службових, професійних, побутових потреб надає Internet. Internet не тільки надає можливості доступу до значних інформаційних ресурсів, але й значно підвищує продуктивність праці в багатьох секторах економіки та науки (по даним компанії Open Market Inc. так вважають 48% компаній, які мають доступ до Internet). Наскільки ж значні інформаційні ресурси Internet? Станом на липень 1997 року у світі існувало 700 - 750 тис. Web-серверів і близько 110 тис. FTP-серверів, 58 - 60% з яких були розташовані в США. В Україні на цей час було близько 750 Web-серверів та віртуальних Web-серверів (табл. 3), з яких лише 24% серверів (182 сервери) містять інформацію для широкого кола користувачів, на 6% серверів (45 серверів) розміщені електронні версії газет та журналів і на 1,5% (11 серверів) розміщена інформація про діяльність органів законодавчої та виконавчої влади. На більшості серверів (53%) розміщена рекламна інформація про Internet провайдерів, комерційні підприємства та банки. Тому говорячи про кількісний склад інформаційного ресуру української частини Internet ми можемо в тій чи іншій мірі спиратись не більше, ніж на 350 Web-серверів. Для прикладу в Росії за даними Міжнародного союзу електроз’язку нараховується близько 21 тис. Web-серверів та віртуальних Web-серверів, в Білорусі - 22, в Польщі- біля 640 і в Чехії - 265. Зазначимо, що ще на початку поточного року в Україні було лише 250 серверів. Таким чином, за рік втричі збільшилась кількість Web-серверів та віртуальних Web-серверів, що говорить про динаміку розвитку цього сегменту ринку. Таблиця 3

Узагальнений стан інформаційного наповнення української частини мережі Internet Загальна кількість Web-серверів та віртуальних Web-серверів