Сфера інформаційних технологій в Україні: проблеми і перспективи розвитку

•За культурою та релігією Україна все-ж таки ближча до англосаксонських країн, основних імпортерів ПЗ, ніж, наприклад, Індія та інші азіатські країни – експортери ПЗ.

Які ж шляхи вирішення проблем, вказаних в попередньому розділі, і забезпечення прогресу ринку виробництва програмного забезпечення?

На думку автора, необхідно впровадити такі дії:

•забезпечити економічно стабільне середовище і створити імідж надійної держави;

•створити пільгові умови для надходження інвестицій в сферу ПЗ і виведення реальних спеціалістів з тіні – особливо для виробництв, що відправляють програмне забезпечення на експорт;

•створення технопарків – своєрідних анклавів, які мобілізували б потенціал галузі і забезпечили більш динамічний розвиток сектору;

•розробити прозорий і дієвий правовий комплекс, що врегульовував б інвестиційну діяльність в цілому, а також специфічні питання ринку ПЗ зокрема, особливо в питаннях офшорного програмування. В цьому контексті забезпечити дієвість законів про захист інтелектуальної власності;

•модернізувати систему підготовки спеціалістів в сфері інформаційних технологій, оскільки для успішної діяльності в сучасному бізнесі не достатньо бути лише професіоналом в програмуванні – потрібно мати навивки реального ведення комерційних проектів, маркетингу проектів, менеджменту, взаємодії з клієнтами;

•забезпечити умови для ефективної діяльності науково-дослідницьких комплексів, що працюють в сфері інформаційних технологій та інформатики.

Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах.Загалом я бачу два шляхи розвитку галузі розробки програмного забезпечення. З одного боку, софтверна індустрія може орієнтуватись на внутрішні ринки і зосередити свої зусилля на задоволенні національного попиту на програмні продукти, а також спробувати витіснити з місцевих ринків виробників закордонного програмного забезпечення. Але в цьому сценарії існує декілька проблемних моментів. По-перше, ніша масового ПЗ, в тому числі масового офісного, уже жорстко зайнята, і чесно кажучи, я маю небагато надій на те, що місцевим виробникам ПЗ вдасться витіснити дитя Біла Гейтса. В будь-якому випадку, додатково зайнятий сегмент буде пов’язаний з надто великими витратами. Обсяги національного попиту на спеціалізовані програмні продукти не є високим, оскільки національні компанії поки що не мають потреби і змоги витрачати мільйони доларів на ПЗ. Крім того, місцеві споживачі не мають культури використання ліцензованого програмного забезпечення, і пройде деякий час, поки купівля дорого ПЗ стало звичайною практикою. Тобто, можемо зробити висновок, що національний попит не може поглинути достатні обсяги вироблених програмних продуктів, і орієнтація лише на місцевих споживачів не зможе забезпечити розвиток софтверної індустрії України.

Інший підхід полягає в орієнтації на експорт ПЗ, тобто спеціалізації на офшорному програмуванні. На мою думку, лише в такий спосіб українська економіка має шанси розвинути сектор виробництва програмних продуктів. Деякі передумови для вибору саме цього сценарію я вже згадував: об’ємний міжнародний попит на ПЗ (в минулому році на рівні $ 400-500 млрд., з яких лише $ 10 млрд. покривається за рахунок імпорту); достатній пул технічно грамотних кадрів; нижча порівняно із світовими стандартами заробітна платня програмістів.

Основною ідеєю запропонованих мною заходів є створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації діяльності в сфері виробництва офшорного ПЗ. Основна роль в цьому покладається на державу, оскільки забезпечення середовища для підприємницької діяльності залишається на відповідальності держави, й тому на мою думку питання про обґрунтування запропонованих заходів та роль в цьому держави органічно переплітаються, і я викладу їх в одному розділі.

Отже, маючи всі вищенаведені передумови для розвитку галузі, керівництво повинно:

Забезпечити сприятливі умови для вкладення інвестицій в софтверний сектор України. Перш за все для здійснення цього потрібно мінімізувати ризики потенційних інвесторів шляхом забезпечення економічної та політичної стабільності завдяки впровадження зваженої макроекономічної політики і розробки функціонального законодавчого поля. Разом з тим держава повинна забезпечувати достатній рівень економічної свободи для активізації ринкових механізмів розвитку галузі.