Загальний огляд Інтернет
Ще два роки тому 88% користувачів “Інтернету” жили в розвинутих країнах. Комп’ютер коштував місячну зарплату середнього американця і восьмирічну зарплату середньостатистичного мешканця Бангладешу. До речі, в Україні комп’ютер вартістю 500 дол., за середньої офіційної зарплати в 260 гривень, можна заробити приблизно за рік, звичайно, економлячи на харчуванні.
У деяких країнах Африки середня ціна доступу до “Інтернету” складає 100 дол., у США - 10. А в Україні ця послуга коштує в середньому 20-30 дол. Утім, у чверті країн світу й донині немає хоча б одного телефону на 100 чоловік... Але це нікому не заважає говорити про глобальний розвиток світу за допомогою “Інтернету”.
Як підкреслює Генеральний секретар ООН Кофі Аннан “головним завданням, що стоїть сьогодні перед ООН, є забезпечення глобалізації, що повинна стати позитивним фактором для всіх народів світу”. [7]
Для нас ці слова можуть здатися усього лише декларацією. Насправді ж події розгортаються з божевільною швидкістю.
Наприклад, Індія - уже найбільший у світі постачальник програмного забезпечення. Торік ця країна з нерозвиненою інфраструктурою продала його на суму 4 млрд. $, що є рекордною цифрою для усього світу. До речі, в Індії щороку готують 64 тисячі професіоналів у галузі комп’ютеризації, однак потреба у фахівцях цього профілю - 3 мільйони чоловік. Таке співвідношення типове і для інших країн. [7]
Ірландія - рекордсмен у виробництві телефонних “гарячих ліній”, а Малайзія - з наснагою створює “інкубатори” для дослідницьких центрів...
Нинішній “інформаційний бум” припадає на використання інформаційних технологій для електронної комерції. У цьому напрямі особливо просунулися деякі країни Західної Європи, Японія, Австралія і Сінгапур.
Причому, на сцену глобальної електронної комерції щомісяця виходить нова країна. Наприклад, у Малайзії останнім часом особливо бурхливо розвиваються торгові веб-сайти. В Індії за допомогою “Інтернету” місцеві рибалки довідуються про погоду... Як говорять індійці, уміння користатися комп’ютером - добре для самооцінки. Мовляв, “раніше мі жили в бідності, і ніхто нас не поважав, а тепер справи пішли значно краще”.
Навчають комп’ютерній грамоті в спеціальних комп’ютерних центрах. У багатьох країнах, що розвиваються, вони базуються на поштах і в “сільрадах”. Причому головний акцент у навчанні робиться не на технології, а на надання інформації.Наприклад, у віддалених регіонах Африки встановлюють комп’ютерні контейнери, які використовують для дистанційного навчання, електронної торгівлі, і що дуже важливо - як медичні довідники.
А по Малайзії пересуваються автобуси, начинені комп’ютерами. Вони зупиняються біля кожної школи на кілька тижнів, щоб учні всіх класів могли залучитися до комп’ютерної грамоти... Зрозуміло, що ці “транспортні засоби” підключені до “Інтернету”.
Представники ООН (з чиєї ініціативи, власне, й відбувається комп’ютерне навчання вже протягом 4 років) говорять, що впровадження комп’ютеризації в сільських місцевостях дає чудові результати. У підсумку сільські жителі одержують ті ж послуги і можливості, що і жителі міст.
В Україні - на відміну від Індії і Малайзії, - подібних проектів немає. На жаль, ресурси Програми розвитку ООН в Україні дуже обмежені. Тим більше ПРООН в Україні проводить оцінку “електронної готовності” країни, результати якої будуть обнародувані. [7]
Ще одне віяння часу - національні портали, завдяки яким будь-який громадянин Землі може побачити, що ж пропонує та чи інша країна. Як правило, на цих веб-сайтах розміщують основні дані, присвячені економіці, культурі країни, а також туристичні послуги. Цікаво, що на сайтах Китаю та Індії є навіть дані про суми, скеровані на подолання бідності, а назви проектів і фотографії їхніх виконавців публікуються в обов’язковому порядку.
Експерти ООН говорять, що для кожної країни дуже важливо створити професійний веб-сайт.