Історія хімії

Історія хімії

Історія Хімії

Хімія старовини.

Хімія, наука про склад речовин і їх перетворення, починається з відкриття людиною здатності вогню змінювати природні матеріали. Люди уміли виплавляти мідь і бронзу, обпалювати глиняні вироби, отримувати скло ще за 4000 років до н.е. З 7 в. до н.е. Єгипет і Месопотамія стали центрами виробництва барвників; там же отримували в чистому вигляді золото, срібло і інші метали. Приблизно з 1500 до 350 до н.е. для виробництва барвників використали перегонку, а метали виплавляли з руд, змішуючи їх з деревним вугіллям і продуваючи через суміш, що горить - повітря. Самим процедурам перетворення природних матеріалів давали містичне значення.

Грецька натурфілософія. Ці міфологічні ідеї проникли в Грецію через Фалеса Мілетського (бл. 625 бл. 547 до н.е.), який зводив все різноманіття явищ і речей до єдиної первшостихії - води. Однак грецьких філософів цікавили не способи отримання речовин і їх практичне використання, а головним чином суть виникаючих в світі процесів. Так, древньогрецький філософ Анаксімен (585 525 до н.е.) стверджував, що першооснова Всесвіту повітря: при розрідженні повітря перетворюється у вогонь, а по мірі згущення стає водою, потім землею і, нарешті, каменем. Геракліт Ефесський (кінець 6 почало 5 віків. до н.э.) намагався пояснити явища природи, визначивши вогонь 5 - тим елементом.

Чотири першоелемента. Ці уявлення були об'єднані в натурфілософії Емпедокла з Агрігента (490 430 до н.е.) творця теорії чотирьох початків світобудови. У різних варіантах його теорія володарювала більш двох тисячоліть. Згідно Емпедоклу, всі матеріальні об'єкти утворяться при з'єднанні вічних і незмінних елементів-стихій води, повітря, землі і вогню під дією космічних сил любові (тяжіння) і ненависті (відштовхування). Теорію елементів Емпедокла прийняли і розвинули спочатку Платон (427 347 до н.е.), що уточнив, що нематеріальні сили добра і зла можуть перетворювати ці елементи один в іншій, а потім Аристотель (384 322 до н.е.).

Згідно Аристотелю, елементи-стихії це не матеріальні субстанції, а носії певних якостей тепла, холоду, сухості і вогкості. Цей погляд трансформувався в ідею чотирьох «соків» Галена (129 200 н.е.) і панував в науці аж до 17 ст. Іншим важливим питанням, що займало грецькихнатурфілософів, було питання про подільність матерії. Родоначальниками концепції, що отримала згодом назву «атомістичної», були Левкіпп (бл. 500 440 до н.е.), його учень Демокріт (бл. 470 360 до н.э.) і Епікур (ок. 342 270 до н.э.). Згідно з їх вченням, існують тільки пустота і атоми неподільні матеріальні елементи, вічні, незруйновані, непроникні, що розрізнюються формою, положенням в просторі і величиною; з їх «вихору» утворяться всі тіла. Атомістична теорія залишалася непопулярною протягом двох тисячоліть після Демокрита, але не зникла повністю. Одним з її прихильників став древньогрецький поет Тіт Лукреций Кар (95 55 до н.е.), що виклав погляди Демокрита і Епікура в поемі Про природу речей (De Rerum Natura).

Алхімія. Алхімія мистецтво вдосконалення речовини через перетворення металів в золото і вдосконалення людини шляхом створення еліксиру життя. Прагнучи до досягнення самої привабливої для них мети створенню незліченних багатств, алхіміки вирішили багато які практичні задачі, відкрили безліч нових процесів, спостерігали різноманітні реакції, сприяючи становленню нової науки хімії.

Елінністичний період. Колискою алхімії був Єгипет. Єгиптяни блискуче володіли прикладною хімією, яка, однак, не була виділена в самостійну область науки, а входила в «священне таємне мистецтво» жерців. Особливо бурхливого розквіту алхімія досягла в 100 300 н.е. в Александрії.

Приблизно в 300 н.е. єгиптянин Зосима написав енциклопедію 28 книг, що охоплювали всі знання по алхімії за попередні 5 - 6 ст., зокрема відомості про взаємоперетвореннях (трансмутація) речовин.

Алхімія в арабському світі. Завоювавши Єгипет у 7 в., араби засвоїли греко-східну культуру, що зберігалася протягом віків александрійськоюшколою. Наслідуючи древнім володарям, халіфи почали протегувати наукам, і у 7 9 ст. з'явилися перші хіміки.Найбільш талановитим і прославленим арабським алхіміком був Джабір ібн Хайян (кінець 8 ст.), що пізніше став відомим в Європі під ім'ям Гебер. Джабір вважав, що сірка і ртуть є двома протилежними початками, з яких утворяться сім інших металів; важче усього утвориться золото: для цього потрібна особлива речовина, яку греки називали xerion «сухий», а араби змінили на al-iksir (так з'явилося слово «еліксир»). Еліксир повинен був володіти і іншими чудовими властивостями: виліковувати від всіх хвороб і давати безсмертя. Інший арабський алхімік, Разі (бл. 865 - 925) (в Європі відомий під ім'ям Разес) займався також медициною. Так, він описав методику приготування гіпсу і способу накладення пов'язки на місце перелому. Однак самим знаменитим лікарем був бухарець Ібн Сина (бл. 980 -1037), відомий також під ім'ям Авіценна. Його твори стали настільними книгам для лікарів протягом багатьох віків.