ОСНОВИ АГРОХІМІЇ
Агрохімія - наука, яка вивчає живлення рослин та застосування добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських куль¬тур. Вона охоплює проблеми підвищення родючості ґрунтів, взаємо¬зв'язку між рослинами, ґрунтом, добривами.
Завданням агрохімії є вивчення кругообігу речовин в землеробстві, виявлення впливів на хімічні процеси, що відбуваються в ґрунті та рослині, які можуть підвищувати врожай або змінювати його склад.
Агрохімія розвивається в тісному взаємозв'язку з хімією, фізикою, різними галузями біології. Вона тісно пов'язана з ґрунтознавством, рослинництвом, метеорологією, загальним землеробством.
На початку свого розвитку агрохімія користувалася ненауковими прийомами. Наприклад, внесення добрив за фазами Місяця; живлення рослин в основному водою (Я.Б.Гельмонт); розпиленим ґрунтом, во¬дою, повітрям (Жетро Тулль), жирним гумусом та перегноєм (Валлеріус, А.Т'єр та ін.).
Значний вклад в розвиток агрохімії внесли праці Буссенго (1834), який підкреслював першочергове значення азоту в житті рослин, а також праці Ю.Лібіха - теорія мінерального живлення рослин та по¬вернення їх в грунт у вигляді мінеральних речовин.
Вченими всього світу поступово було виявлено, чим і як живиться рослина.
Так, у 1859 році Н.Кноп, Ю.Сакс створили штучні поживні суміші солей, які дозволили вирощувати у воді рослини до повного отриман¬ня врожаю.
В розвитку агрохімії значне місце посідають праці російських вче¬них М.В. Ломоносова, І.М. Комова, О.Т. Болотова, Д.І. Менделєєва, К.А. Тімірязєва, К.К. Гедройца та інших. Зокрема, М.В.Ломоносов ство¬рив дослідне поле з різними ґрунтовими умовами. О.Т.Болотов розро¬бив прийоми внесення органічних добрив. О.М. Ельгельгард застосував вапно, фосфорити, калійні солі (1883). К.К.Гедройц розробив теорію хімії ґрунтів.
Основоположником сучасної агрохімії був Д.М. Прянишніков, який вважав головним у підвищенні врожайності внесення органічних і мінеральних добрив, носів бобових культур.
КОРЕНЕВЕ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН
Живлення рослин - це перехід речовини з середовища (ґрунту, по¬вітря) в живу рослинну тканину у вигляді складних органічних спо¬лук, які синтезують самі рослини та виведення їх з рослинного організ¬му. Мінеральне живлення — це переміщення елементів в рослині та їх вторинне використання. Елементи мінерального живлення є чинником зовнішнього середовища.
Рослина через листя засвоює понад 95 % СО2, тобто, шляхом позакореневого живлення. Але основну кількість азоту, води та зольних елементів вона вбирає з ґрунту через кореневу систему.
Граничною концентрацією елементів мінерального живлення в ґрунтовому розчині можна вважати на 1л ґрунтового розчину 20-30 мг азо¬ту і калію, 10-15 мг фосфору. Мікроелементів потрібно: бору - 1-2 мг/л, марганцю та цинку - 5-7 мг/л.
Корінь рослини - це орган живлення. Найбільш активні кореневі волоски молодих коренів. Довжина кореневих волосків може досягати 10мм, але у деяких рослин, наприклад злакових, вони коротші - 4.2-1.5мм.
Коріння може проникати на значну глибину:
озима пшениця - 1.8 - 2.3м; кукурудза - 1.6-1.7м; цукрові буряки - 2.2-2.5м; картопля - 1.6-1.8м; конюшина - Зм; помідори - 2м.
Розвиток кореневої системи залежить від біологічних особливостей культур, типу ґрунту.
Поглинаючий комплекс поживних речовин. Існує декілька теорій поглинання. Автором дифузно-осматичної теорії є Є.О.Пфеффер. Вона полягає в тому, що поглинання - чисто фізичне явище: різниця кон¬центрацій клітинного соку та зовнішнього розчину.