СОЛЯНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Добича солі в Донбасі розпочалась в 17 ст. На той час її виварювали на торських соляних озерах. А в 1701 р. на ріці Бахмутці, де відсоток вмісту солі в холодцях був вище. На ці місця стихійно почали переселятися люди. Таким чином на цих землях виникає солепромисел та селище Солеварів, назван по ріці Бахмутом. До самого закриття солепромисла в 1882 р. на всій території Півдня Росії знали сіль під назвою „бухмутка”.
Новий етап в розвідці соляного діла в Донбасі починається з відкриттям великих заносів кам’яної солі в Бахмутській котловині 30 червня 1873 р. ЧП Скороманг – тогонрогський купець 1-ї гільдії, взяв у аренду у міської думи Бахнути землі 5 десятин, строком на 81 рік. На цьому місці був сбудован завод для виробки солі. Його проекційна поступність – 1800 тис. Пцдів. Вивиорка солі на заводі вироблялась із росолів, які отримували шляхом підземного вищелачівання водою пластів солі. Концентрація солі досягала 24-25%. Після очистки, яка тривала дві-три доби, росол переговували в „Черли”. Середньодобова норма виходу солі складала 6 т. пудів. Середньорічне виробництво досягало 1,3-1,5 млн. Пудів вищої якості цієї солі було „відмінною”. Вона превосходила сіль, яку добували в Криму на озері Єльта. Айстра не неї був дуже слабким. 3 грудня 1874 року по березень 1876 року було вироблено 517 т пудів солі, а продано лише 278 т пудів. Власники були змушені звернутися до уряду за підтримкою. В 1914 році він був зачинений.
В 1884 році вступає в дію другий соляний завод, який був розташований поблизу станції Ступки. ЗА обсягом виробництва він в декілька раз поступався заводу Скароманга. Проіснував завод всього 3-4 роки і був зачинений не витримавши конкуренції.
Поблизу станції Луд ривки французьким товариством бувв влаштован третій завод (поблизу Харионівського рудника). Його річна норма виробництва складала більш 200 т. Пудів солі. В наступні роки він більш ніж у двічі нарощує виробництво. Але він проіснував теж не довго – приблизно п’ять років.
Першою великою соляною копью в Донбасі була Бренцевка, розташована у селіщі Бренцевка на березі Мокрої Плотви, в 12 км від Бахмата. Тут в 1876 році за пропозицією професора Петербуржського гірного інститута В. Г. Єрофієва була закладена перша бурильна скважина. Сіль була вскрита на глибину 78, 81 м. Проходку першої соляної шахти почала промислова компанія на чолі з Н.Н. Лутунов ?? ?? Робочий юризант на Бринцевькій копі заклали на глибину 57 сантиметрів від поверхні, брали тільки верхню частину пласта, яка складала 17 сантиметрів.
Сіль добували буровзривним засобом, який називали порохострельним, так як вибухівкою служив порох. Бурення проводилось за допомогою ручних машин системи Макдермота. Затрати на вибохові роботи складали 66 копійок на 1 пуд солі. Утворивши після варива купій кошової і мілкої солі сортирували на місці відкачками. Вони тут же загружали її в вагони і підіймали на верх завдяки паровій машині.
Подальше дріблення та сортировка солі відбувалась на поверхні. Тут знаходились спеціальні механізми, які приводили в дію парову машину. В результаті отримували 3 сорта солі: « сортировку чи орешник, дроблянку і селянку». Відсортирована сіль частково шла на продаж, Але осонвна її частина в вагогонах по рельсах відправлялась на липини для подальшого помолу.
Таким чином, рівень механізації добичі та переробки кам’яної солі на Брянцевському руднику на той час був високим.
В цей же час виростає виробництво солі в Славьянську. В 1887 році тут працювало 23 солварних завода, які отримали до 4 млн. Пудів солі.
Після Брянцевської соляної шахти в 1883 році починається розробка в Деконській, яку була розташована поблизу однойменної станції, її будував гірничний інженер Фелькнер.
Окрім Брянцевької і Досконської існувала соляна шахта Доконсько – Покровська. Ще в 1890 році бахмутський купець К. Лейменов орендував у крестьянського товариства скелища Покровського ділянку землі з правом розробки кам’яної солі, через рік він передав свої справи компанії „Сошенко, Гнестаков и Ко”. Поблизу з Брянцевькою копью саме вони сбудували Деконсько-Покровську шахту. А в 1888 році вона була передана акціонерному товариству „Любимов, Соловйов и Ко”, яка готувалась до створення в Донбасі содового заводу. В 1896 році ця шахта була куплена французькими акціонерним товариством.
Добича кам’яної солі стрімко росла. В 1895 році в Бахмутському уїзді дуло добито 15,5 млн. Пудів солі. Скупивши майже усі солоні шахти французьке товариство було преобразоване в „Общество для разработки каменной соли и угля в Южной России”. В рудах знаходилось 86% добичі кам’яної солі в Донбасі.