Нафтові палива й мастила

В'язкістю, навпаки, легко можна керувати при виробленні мазуту, залишаючи в ньому невилучені дистилятні фракції, а при застосуванні -- нагрівають мазут у процесі паливопідготовки. Поверхневий натяг симбатно зв'язаний з в'язкістю мазуту, але границі його зміни не особливо великі.

Під фізичною стабільністю розуміють втрату маси палива від випаровування (легкі фракції) і зміни колоїднохімічного стану, що виявляється в порушенні гомогенності палива і появі окремих фаз. Спроби розробити присадки, що знижують випаровуваність бензинів шляхом створення захисного шару поверхнево-активних речовин на поверхні палива, до сьогодні не увінчалися успіхом. Тому тут ця проблема не розглядається.

Гомогенність бензинів, не містять води і механічних домішок (вони практично миттєво осідають на дно), особливих турбот не викликає. Проблеми виникають при використанні спиртобензинових домішок, особливо виготовлених на базі метанолу. Їх стабілізують добавками спеціальних поверхнево-активних речовин чи речовин третього компонента. Наприклад, у бензини добавляють метанол, змішуючи його з трет-бутиловим спиртом -- така суміш називається оксинолом.Колоїдно-хімічний стан варто враховувати вже для середньодистилятних палив, що звичайно містять невеликі кількості смолистих речовин. Крім того, при збереженні палив і в умовах працюючого двигуна їх хімічнонестабільні компоненти утворюють високомолекулярні. Продукти, проблема фізичної стабільності палив тісно пов'язана із проблемою їхньої хімічної стабільності і вирішується за допомогою антиокисних і стабілізуючих присадок. Парафіни, що є в середньодистилятних і залишкових паливах, при зниженні температури утворюють упорядковану надмолекулярну структуру. Це призводить до втрати текучості палива і його затвердінні. Поліпшення низькотемпературних властивостей дизельних палив можливе за рахунок зниження кінця їхнього кипіння або використання депресорних присадок. Фізична стабільність залишкових палив цілком визначається їх колоїдною природою.

Основний вплив на старіння мазутів роблять температура і контакт із киснем.

Проблеми хімічної і фізичної стабільності мазутів тісно пов'язані. Тому кращими стабілізуючими присадками до залишкових палив є композиції антиоксидантів з дисперсантами.

Пожежонебезпека палив визначається рядом показників, з яких найбільш часто застосовують температуру спалаху -- мінімальну температуру, при якій пари нафтопродукту спалахують від відкритого полум'я. Її визначають у закритому (світлі палива) чи відкритому (залишкові палива) тиглі. Значення температур спалаху визначених для того самого зразка різними методами, можуть дещо розрізнятися між собою, наприклад для мазутів ця різниця може досягати 30°С. Тому обов'язково вказують метод визначення температур спалаху. Для бензинів температура спалаху має негативне значення, тому її визначають рідко. Для дизельних палив вона нормується в залежності від умов застосування: літні палива для дизелів загального призначення повинні мати температуру спалаху нижче 40°С, а для суднових і тепловозних дизелів -- не нижче 62°С.

Українські стандарти встановлюють границю температури спалаху 61С, нижче якої палива відносять до легкозаймистих (ЛЗР), вище -- до горючих (ГР) рідин. Ця границя визначає категорію роботи з паливом і заходи передбачені технікою безпеки.

Крім температури спалаху, для палив визначають температуру запалення (Тз) і температуру самозапалювання (Тс). Дані з пожежо - і вибухонебезпечності (КПВ), температурним межам вибуховості (ТМВ), а також вимоги ДСТУ 12.1010 по гранично допустимій вибухонебезпечній концентрації (ПДВК) їхніх парів у повітрі, представлені в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Показники пожежо- и вибухонебезпечності палив

ПаливоТс, °СТМВ

КПВ,%

ППВК,%

верхнійнижний