Головні родовища горючих копалин

у Казахстані -- у Карагандинському басейні, на Екибастузському та ін. родовищах;

у Середній Азії -- на родовищах Узбекистану, Киргизії і Таджикистану.Підмосковний буровугільний басейн розташований у центральному промисловому районі Європейської частини Росії, з чим пов'язаний інтенсивний видобуток вугілля в ньому, незважаючи на низьку якість, несприятливі гірничо-геологічні умови і високу собівартість. Вугілля відноситься до категорії Б2, вміст золи в середньому 32,2 %, сірки до 4,2 %. Основними споживачами вугілля є місцеві електростанції, цементні і цегельні заводи та котельні установки. Вугілля залягає лінзами, потужність яких досягає декількох метрів.

Печорський басейн, основні родовища якого знаходяться за Полярним колом, розташований на значній відстані від районів споживання. Вугілля представлене марками від Д до К, причому останні (Ж і К) характеризуються малим вмістом сірки (0,5-1,8 %) і фосфору (0,004-0,02 %). Основні споживачі вугілля -- промислові підприємства північних і північно-західних областей, а також коксохімічна промисловість. У 80-і роки коксівне вугілля басейну поставлялися і на коксохімзаводи України.

Кізеловський басейн розташований у Пермській області Росії. Вугілля марок Г и Ж, вміст золи 18-43 %, вміст сірки до 6,8 %. Використовуються в основному для енергетичних цілей, застосування в коксохімії стримується високим вмістом сірки, високою зольністю і поганою збагачуваністю.

Кузнецький басейн є одним з найбільших у Росії і має великі запаси вугілля від бурого до антрацитів, які характеризуються високою якістю і низькою собівартістю видобутку. Видобуток здійснюється підземним і відкритим способами, вміст сірки 0,3-0,65%, золи -- 4-16 %, вологи -- 4,7-21 %. Близько 30 % кузнецького вугілля йде на коксування, у тому числі і на коксохімзаводи України.

Карагандинський басейн. Містить вугілля марок К, КЖ і ОС, яке використовується для енергетики, коксування і комунально-побутових потреб.

Родовища горючих сланців поширені на всій території країн СНД. Усього відомо близько 50 родовищ, до найбільш великих з них відносяться Прибалтійське, Волзьке, Оленекське (Арктика), Кендирликське в Казахстані. Прибалтійське родовище сланцю-кукерситу належить до найбільш древніх геологічних утворень (ордовик -- нижній силур) і розробляється на території Естонії та Ленінградської області Росії. У Волзькому сланцевому районі розробляється Кашпирське родовище, яке належить до верхньоюрської геологічної системи. Родовища горючих сланців розвідані в Узбекистані, на Кавказі, у республіці Комі, на Уралі, у Білорусії й в Україні (Болтишське родовище).

За оцінкою фахівців, початкові світові потенційні геологічні ресурси нафти (з газовим конденсатом) на суші і шельфі складають близько 1,1 трлн. т, а їхня технічно доступна в сучасних умовах розробки частина -- 330 млрд. т.

До числа головних нафтових родовищ у країнах СНД належать: Бакинський район, Грозненський район, Кубано-Чорноморський район, Ухто-Печорський, район Татарії і Башкирії, Ембенський район, Мангишлакська область, Туркменський район, Ферганський район, Сахалінський район, Сибірський район, Грузія і Білорусія.

У 1960 році зі свердловини на березі тайгової ріки Конди біля селища Шаім заюшила передвіщена і давно розшукувана перша промислова західносибірська нафта. Були розвідані найбільш великі родовища Самотлор, Усть-Баликське, Магіонське, Сургутське, Мамонтовське, Федоровське, Хомеогорське. У 1980 р. видобуток нафти в Західному Сибіру перевищив 312 млн. т (включаючи газовий конденсат).

Нафтові і газові родовища є не тільки на заході Сибіру, але й в інших регіонах. На північ від Іркутська між Леною і Єнісеєм у древніх сілурийських породах є величезні запаси нафти і газу, розвідка яких тільки починається. Великі поклади нафти передбачаються на Мангишлаку, у Каракумах і Прикаспійській низовині. У європейській частині перспективні у відношенні нових родовищ Білорусія, Оренбурзька і Пермська області Росії, Башкирія, Республіка Комі.

Деякі райони СНД багаті нафтою одночасно мають і природний газ, однак, є значні запаси ГГ і не пов'язані безпосередньо з нафтовими родовищами.

Першими великими і перспективними родовищами природного газу в післявоєнні роки стали родовища Ставропольського краю, Саратовської і Волгоградської областей, Дашавське і Шебелинське в Україні. Згодом запаси ГГ були відкриті також в Узбекистані, Туркменії, Північному Заураллі, Усть-Вилюйську в Сибіру, у Куйбишевській, Астраханській і Оренбурзькій областях. На сьгодні у Західному Сибіру розрізняють дві великі області ГГ: Східну і Північну. На півночі Ямальського півострова є Новопортовське, Ведмеже, Заполярне та Уренгойське родовища.