Цікаві й небезпечні властивості ртуті
Якщо надходження ртуті в організм відбувається дуже малими дозами, але протягом тривалого часу, то настає хронічне отруєння. Для нього характерними є, насамперед, підвищена стомлюваність, слабкість, сонливість, апатія, головні болі й запаморочення. Очевидно, ці симптоми дуже легко сплутати з проявами інших захворювань або навіть із браком вітамінів. Тому розпізнати таке отруєн¬ня непросто. З інших проявів ртутного отруєння слід виділити психічні розлади. Раніше їх називали «хворобою капелюшників», тому що для розм'якшення во¬вни, з якої виготовляли фетрові капелюхи, використовували меркурій нітрат Hg(NO,)2. Цей розлад описаний у книзі Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес» на прикладі одного з персонажів — Божевільного Капелюшника.
Небезпека хронічного отруєння ртуттю можлива у всіх приміщеннях, у яких металева ртуть стикається з повітрям, навіть якщо концентрація її парів у повітрі дуже мала — приблизно 0,01 мг/м3.
Але хіба ртуть при кімнатній температурі випаровується? Адже температура кипіння її дуже висока — 357 °С. Справді, при кімнатній температурі тиск парів ртуті не перевищує 0,001 мм ртутного стовпа (це приблизно в мільйон разів менше за атмосферний тиск). Але і такий малий тиск означає, що в кожному кубічному сантиметрі повітря міститься 30 трильйонів атомів Меркурію! І от що погано: ос¬кільки сили притягання між атомами Меркурію малі (саме тому цей метал рідкий), випаровується ртуть досить швидко, хоча на перший погляд здається, що пролиті краплі ртуті протягом довгого часу зовсім не зменшуються в розмірах. А відсутність кольору й запаху в парах ртуті призводить до того, що багато хто недооцінює небез¬пеку. Щоб зробити цей факт очевидним у буквальному значенні цього слова, у 1942 році в США провели такий дослід. У невелику пластмасову чашечку налили трохи ртуті так, щоб утворилася калюжка діаметром близько 2 см. Цю калюжку приси¬пали дрібним флуоресцентним порошком (слово «флуоресцентний» походить від латинського кореня fluor— потік і суфікса escentia, що означає слабку дію) — при¬близно таким, яким покривають зсередини кінескопи телевізорів або лампи ден¬ного світла. Якщо такий порошок освітити невидимими ультрафіолетовими про¬менями, він починає яскраво світитися. Коли-такий порошок просто насипали в чашечку й опромінили ультрафіолетом, спостерігалося рівномірне світіння дна чашки. Але коли під порошком знаходилася ртуть, на яскравому фоні були помітні темні «рухливі хмарини». Особливо чітко це було видно втому випадку, коли в кімнаті був невеликий рух повітря.Пояснюється дослід просто: ртуть у чашечці безупинно випаровується, і її пари вільно проходять крізь тонкий шар флуоресцентного порошку. Пари ртуті мають здатність сильно поглинати ультрафіолетове випромінювання. Тому в тих місцях, де над чашечкою піднімалися невидимі «ртутні струмки», ультрафіолетові про¬мені затримувалися в повітрі й не доходили до порошку. У цих місцях і спостері¬галися темні плями.
Далі цей дослід удосконалили так, що його могли спостерігати відразу багато глядачів у великій аудиторії. Ртуть цього разу знаходилася у звичайній склянці без корка, відкіля її пари вільно виходили назовні. За склянкою поставили ек¬ран, вкритий флуоресцентним порошком, а перед нею — ультрафіолетову лам¬пу. При вмиканні лампи екран почав яскраво світиться, і на світлому фоні чітко були видні тіні, що рухаються. Це означало, що в цих місцях ультрафіолетові промені затрималися парами ртуті й не змогли досягти екрана
Як показали спеціальні вимірювання, після встановлення рівноваги між рідкою ртуттю і її парами при кімнатній температурі концентрація парів ртуті в повітрі в сотні разів перевищує припустиму для дихання. Але якщо відкриту по¬верхню ртуті покрити водою, швидкість її випаровування знижується приблиз¬но в мільйон разів. Відбувається це тому, що ртуть дуже погано розчиняється у воді: за відсутності повітря в одному літрі води може розчинитися 0,06 мг ртуті. Від¬повідно, дуже сильно повинна зменшитися і концентрація парів ртуті в повітрі за умови вентиляції (за повної відсутності вентиляції концентрація парів ртуті в повітрі буде такою ж, як і за відсутності захисного водного шару). Це було про¬ведено в компанії «Бетхелем апаратус» у Пенсільванії (США), у цехах якої за роки її існування перегнали й розфасували тисячі тонн рідкої ртуті. В одному з дослідів близько 100 кг ртуті налили у два однакові лотки завбільшки 78 х 21 х 7 см, один із яких залили шаром води завтовшки приблизно 2 см і залишили на ніч. Вранці заміряли концентрацію парів ртуті на. висоті 10 см від кожного лотка. Там, де ртуть залили водою, її було в повітрі 0,05 мг/м3 — трохи більше, ніж у кімнаті (0,03 мг/ м3) А над вільною поверхнею ртуті прилад зашкалював...
Усе це стало відомо порівняно недавно, а в минулому з ртуттю поводилися вель¬ми безтурботно. Про ртуть знали давні індійці, китайці, єгиптяни. Грецький лі¬кар Діоскорід, що жив у І столітті до н. є , дав їй назву hydrargyros, тобто «водяне срібло» Близька за значенням назва — Quecksilber (тобто «рухливе срібло») збе¬реглася в німецькій мові (цікаво, що quecksilberig німецькою означає «непосидю¬чий»). Стародавня англійська назва ртуті — Guicksilver («швидке срібло»).
Ртуть і її сполуки у давнину й у середні віки використовувалися в медицині, а також для приготування фарб. Але були також досить незвичайні застосування. Так, у середині X століття мавританський король Абд ар-Рахман ІІІ побудував палац біля Кордоби в Іспанії, у внутрішньому дворику якого був фонтан із невпинним струменем ртуті (нагадаємо, що багаті родовища ртуті в Іспанії були відомі ще в давнину, і зараз за видобутком ртуті ця країна займає провідне місце). Ще оригінальнішим був інший король, ім'я якого історія не зберегла: він спав на матраці, що плавав у басейні зі ртуттю! Ртуттю труїлися не тільки королі, але й багато вчених, у числі яких був Ісаак Ньютон (колись він дуже цікавився алхі¬мією). Та й у наш час недбале поводження зі ртуттю нерідко призводить до сумних наслідків. З усього сказаного випливає, що пролиту в приміщенні ртуть слід збирати найретельнішим чином. Особливо багато парів утвориться, якщо ртуть розсипалася на безліч дрібних крапельок, що забилися в різні щілини, наприклад, між плитками паркету. Тому всі ці крапельки необхідно зібрати. Най¬краще це зробити за допомогою олов'яної фольги, до якої ртуть легко прилипає, або ж мідним дротиком, промитим в азотній кислоті. А ті місця, де ртуть ще могла б затриматися, заливають 20 %-ним розчином хлорного заліза. Добрий профілактичний захід проти отруєння парами ртуті — ретельно й регулярно, протягом багатьох тижнів або навіть місяців, провітрювати приміщення, де була розлита ртуть.