Водо-господарський комплекс луцька – модель сучасного стану водокористування міст і його впливу на оточуюче середовище

Водопостачання і водовідведення м. Луцька відбуваються далеко не безслідно для навколишнього природного середовища. Десятиліття експлуатації водогосподарських систем наклали свій відбиток на кількісний та якісний стан водних ресурсів району м. Луцька, рельєф, клімат, ландшафти. Тобто, для водокористування м. Луцька характерні ті ж еколого-географічні проблеми, що й для інших міст України. В загальному вигляді вони полягають у виснаженні водних джерел, зниження якості води у них і об’єктивній необхідності підвищення екологічної безпеки водокористування [1]. Спільними рисами водокористування м. Луцька та інших міст є також зменшення обсягів водозабору і водовідведення, починаючи з 1992 року, фізична зношеність і аварійність водогосподарських споруд, хронічний дефіцит коштів для підтримання в належному стані комплексу інженерних комунікацій, будівництва нових об’єктів, стабільне відставання від передового інженерно-технологічного досвіду і т.д.

В той же ж час існують і проблеми, що є специфічними для м. Луцька. Випливають вони, перш за все, з орієнтації комунально-побутового, господарсько-питного і, частково, виробничого водопостачання виключно на ресурси підземних вод. Частка забору поверхневих вод доволі низька (1-2%). Окрім промисловості і комунального господарства свій “вклад” у зниження якості водних ресурсів вносять і інші галузі, зокрема, військові об’єкти (військовий аеродром і авіаремонтний завод). Ще одна специфічна проблема водокористування пов’язана з існуванням в межах окремих частин міста роздільної системи каналізування комунальних стічних вод і стоків з міської території (дощових, талих, поливо-миєчних). В одних районах міста ці стоки відводяться окремо (в р.р. Сапалаївку, Стир, Жидувку), в інших частинах міста ці води відводяться спільно, ще в деяких – взагалі відсутня каналізація дощового стоку.

Забір води для забезпечення потреб м. Луцька здійснюється річковим водозабором і двома водозаборами підземних вод Луцького родовища: Дубнівським і Омелянівським. Дубнівський є груповим водозабором. В межах нього виділяється: власне, Дубнівська, Ново-Дубнівська, Східна і Південно-Східна ділянки. Підготовка до експлуатації Гнідавського водозабору завершена ще в 1996 році, але він не експлуатується в зв’язку з достатністю для водопостачання міста Дубнівського і Омелянівського водозаборів. Ще одна ділянка Дубнівського водозабору – Вербаїво-Лучицька не експлуатується в зв’язку з підвищеним вмістом аміаку (6 мг/л при ГДК 2 мг/л) [2].

Підземні води Луцького родовища є головним джерелом водопостачання міста. Потреба Луцька у воді на сьогодні повністю забезпечується за рахунок підземних вод. Основним джерелом-колектором підземних вод є мергельно-крейдяні породи верхньокрейдового (К2) віку. Ступінь водоносності високий. Дебіт складає 15-35 л/с при зниженні рівня на 3-10 м. Аналізи вод засвідчують їх високу якість. Луцьке родовище відрізняється відносно хорошою захищеністю підземних вод від поверхневих забруднювачів. При дотриманні належних вимог в зонах санітарної охорони водозаборів якість підземних вод відповідає нормативним актам (ГОСТ 28.74.82 і СанПіН України). Разом з тим, спостерігається дещо підвищений вміст заліза і недостаток йоду зонального характеру, тому потрібні додаткові витрати на йодування і обеззалізнення [2].

За результатами 2000 року в структурі водопостачання м. Луцька менше 1% припадало на водозабір з р. Стир і 99% на підземний водозабір. При детальному аналізі видно, що найякіснішою на протязі ІІ половини 90-х років ХХ століття була вода на Омелянівському водозаборі, дещо нижчої якості – на Дубнівському. Гнідавський водозабір не експлуатувався, а річкові води не подавалися в колектор господарсько-питного водопостачання. При порівняльній оцінці води Омелянівського і Дубнівського водозаборів видно, що води Дубнівського водозабору мають більшу забарвленість (на 62-88%), мутність (в 3-5 разів), окисність (в 1,5 раза), вміст аміаку (в 5,6-6,8 разів), нітратів (в 2,8-3,1 раза), сухого залишку (на 10-20%), хлоридів (на 30-90%), сульфатів (в 2,4-2,9 разів), заліза (в 6,5-10 разів), марганцю (на 16-44%), міді (в 3-3,5 раза), магнію (на 31-88%) і приблизно однакову лужність, запах, присмак, pH, вміст нітритів, молібдену, цинку, миш’яку і кальцію. За цей проміжок часу найвища забрудненість, а значить найнижча якість, була характерна для: Дубнівського водозабору в 1996 і 1997 роках, для Омелянівського в 1998 році, для Гнідавського в 1997 і 1998 роках. Ця тенденція свідчить про деяке покращення якості підземних вод в зв’язку з зменшенням забруднення поверхневих вод і грунтів. Вода з р. Стир стабільно забрудненіша за всіма показниками в 2-10 разів.Після введення в дію Дубнівського і Омелянівського артезіанських водозаборів частка підземних вод у водопостачанні м. Луцька стабільно зростала, а поверхневих – постійно знижувалась. Якщо до 1960 року на річковий водозабір припадало до 85% об’єму водопостачання, то вже в 1970 році – 30%, в 1980 – 8%, в 1996 – 3%, в 1997 – 0,83%, в 1998 – 0,89%, в 2000 – 0,86%. В наш час річковий водозабір використовується, практично, лише для забезпечення потреб у технічній воді підприємства “Луцькводоканал”. Ще в 80 х – на початку 90-х років він використовувався для промислового водопостачання.

Серед галузей-водоспоживачів можна виділити 3 основні: промисловість (з транспортом і енергетикою), сільське господарство (в т.ч. і зрошуване землеробство), комунальне господарство. Для м. Луцька розвиток сільського господарства не характерний. Навколо міста існує приміський АПК. Багато приміських сіл забезпечуються водою з міського водопроводу (Крупа, Підгайці, Рованці, Струмівка, Великий та Малий Омеляник, Маяки, Милуші). Останнім часом водопровідна вода використовується для поливу дачних ділянок в межах міста і околиць (в т.ч. і несанкціоновано освоєних).