Роль хімії у розвитку фармації і медицини

Велике значення у розвитку фармації та медицини посідає усім відома наука хімія. Людина почала застосовувати лікарські речовини дуже давно, кілька тисяч років тому. Древня медицина практично цілком ґрунтувалася на лікарських рослинах, і цей підхід зберіг свою привабливість до наших днів.

Безліч сучасних лікарських препаратів містять речовини рослинного походження чи хімічно синтезовані сполуки, ідентичні тим, які можна знайти в лікарських рослинах. Один із самих ранніх з тих, що дійшли до нас, трактат про лікарські засоби був написаний давньогрецьким лікарем Гіппократом у IV столітті до нашої ери.

Вже у середні століття алхіміки неодноразово робили спроби втрутитися в медицину і часто лікар, і хімік сполучалися в одній особі. Відомий вчений-дослідник Парацельс у 15 ст. досліджував сполуки ртуті і миш'яку і заклав основу ятрохімії - науки про застосування визначених хімічних сполук для лікування хвороб. У 19 ст. прогрес теоретичної хімії, великі відкриття М. В. Ломоносова, А. Лавуазьє, Д.І. Менделєєва, досягнення в області біології, стимульовані створенням мікроскопа (Левенгук, XVII ст.), розвиток клітинної теорії і бактеріології тісно зблизили дороги хімії і медицини і сприяли появі плідних ідей. Блискучим вираженням нових ідей виявилося створення методу дезінфекції. Хіміки знайшли речовини, здатні знищувати в навколишньому середовищі невидимих і лютих ворогів організму - мікробів, що викликають нагноєння ран, загальне зараження крові, різні інфекційні захворювання. При цьому мова йшла не про спеціальний підбір речовин, що діють саме на даний вид мікроорганізмів, а про дезинфікуючий вплив, що губить усі мікроби. Поступово були закладені основи гігієни - області, у якій шляхи хімії і медицини зійшлися з великою користю для людства. Англійський хірург Д.Лістер з великим успіхом застосував розчини фенолу (карболової кислоти) для дезінфекції тканин під час операцій; П. Кох користувався розчинами хлорної ртуті (сулеми), і тільки в 1909 р. Стреттон відкрив дезинфікуючі властивості розчинів йоду в спирті. Усі ці засоби, хоча і допомогли хірургам врятувати сотні тисяч життів оперованих ними хворих, усе-таки не вирішували задачу боротьби з інфекційними захворюваннями. По-перше, дезінфікуючі засоби впливали тільки на оточуюче людину середовище. Операція і післяопераційний період були менш небезпечними, але хворий не рятувався від тих мікробів, що вже проникли в організм. По-друге, йод, сулемі, карболова кислота й інші дезинфікуючі речовини іноді губили клітки організму, а загиблі тканини сприяв ріст мікробів. Тому, незважаючи на всі безсумнівні успіхи методів дезінфекції, залишалася задача створення таких сполук, які б руйнували тільки мікробні клітки.

До початку 20 ст. органічна хімія і методи хімічного синтезу досягли такого рівня, що хіміки впевнено перебудовували молекули органічних сполук і могли синтезувати складну молекулу по заданій формулі.

Так, хімія розробила знебійливі засоби. За хімічною структурою їх можна розділити на похідні саліцилової кислоти (аспірин, саліцилат натрію й ін.) і піразолона (амідопирин, антипірин, анальгін, бутадіон).

Усі ці речовини характеризуються трьома типами дій: анальгізуючою (знеболюючою), протизапальною і жарознижуючою. Механізм знеболювання пояснюється їхньою дією, що блокує, на «шляху проведення» болючих імпульсів на рівні закінчень чуттєвих нервів. Вважають також, що саліцилати гальмують синтез речовин (простагландинів), що беруть участь у генерації болючих імпульсів. Механізм протизапальної дії цих препаратів зв'язують з їх антагонізмом з так званих речовин запалення. В основі жарознижуючої властивості цих сполук лежать процеси інгібіювання (уповільнення) дії сполук (простагландини групи Е), що роблять пірогенний вплив на центр теплорегуляції гіпоталамуса. Зниження температури тіла є результатом тепловіддачі внаслідок розширення кровоносних судин шкіри і потовиділення.

Аспірин (ацетилсаліцилова кислота) - один з найбільш сильних інгібіторів синтезу простагландинів. Він рідше, ніж інші саліцилати, робить побічні ефекти на організм людини, однак тривале (особливо без контролю лікаря) його використання може привести до серйозних захворювань шлунково-кишкового тракту (виразки і кровотечі шлунка і т.д.). Для зменшення дії ліків, що ушкоджують, слизувату оболонку шлунка його варто приймати після їжі, запиваючи великою кількістю молока. Великі дози аспірину й інших саліцилатів, прийняті протягом тривалого часу, можуть викликати алергійні реакції, прискорити процеси розпаду білків і жирів, викликати ослаблення слуху (дзенькіт у вухах). Тому не слід захоплюватися жарознижуючою властивістю аспірину. Необхідно пам'ятати, що лихоманка - це захисна реакція організму на великі температури, і її придушення (особливо при невисоких температурах) шкідлива для організму. Усе це варто мати на увазі і при прийомі таблеток, що містять ацетилсаліцилову кислоту (аскофен, цитрамон та ін.).Анальгін і амідопирин (пірамідон) широко використовуються при різних болючих відчуттях (головний біль, радикуліти, міозити, невралгії, грипі, лихоманках, ревматизмі). У цих препаратів більш виражений знеболюючий ефект; їх протизапальна дія невелика. Тривале застосування цих ліків може викликати гноблення процесів кровотворення.