Роль хімії в медицині

Німецький учений П. Ерліх - один з основоположників хіміотерапії - був переконаний, що, змінюючи структуру молекули, можна знайти такі сполуки, що будуть специфічно впливати тільки на клітки збудників інфекційних хвороб, легко проникаючи в них і діючи досить швидко. П.Ерліх, займаючись вивченням кліток мікробів, офарблював їх різними барвниками, як це прийнято в мікробіології. Такі препарати краще видно і дозволяють досліджувати тонкі деталі будови кліток, що без фарбування непомітні. Визначені забарвлені речовини більш міцно зв'язуються з кліткою мікроба, ніж із клітками організму людини. Звідси випливав висновок, що якби ці барвники виявилися згубними для мікробів, то їх можна було б використовувати для лікування хвороби, яку викликають хвороби, не побоюючись отруєння хворого. Так, наприклад, було відомо, що метиленова синька, якою господарки підсинюють білизну, робить лікувальну дію при малярії.

П.Ерліх виявив виняткову завзятість у важкій роботі з дослідження ряду мишьякових сполук, які застосовувалися для лікування сифілісу. Було синтезовано і вивчено більше шістисот сполук, перш ніж вдалося одержати препарат під номером 606 (сальварсан), що володіє високою лікувальною активністю. Це було в 1909 р., а в 1912 р. у лабораторії П.Ерліха синтезували речовину, що мала номер 914 (неосальварсан), який виявився ще більш діючим і менш токсичним. «Чарівними кулями» називали молекули сальварсанів - вони, потрапляючи в тканину організму, вражали тільки мікробів. Це було величезним досягненням і відкривало найважливіші перспективи перед новою наукою- хіміотерапією.

Список переможених хвороб довгий час залишався дуже невеликим, і гострі інфекції продовжували загрожувати людині. Однак лікарі дослідним шляхом знайшли ще один шлях боротьби з ними - створення імунітету (несприйнятливості до хвороби за допомогою введення в організм спеціальних сироваток, отриманих із тканин тварин, які перенесли захворювання). Так вдавалося боротися з віспою, дифтерією, сказом, так і зараз справляються з поліомієлітом, холерою, правцем, укусами змій і т.п. Але вчені довгий час не могли пояснити, як саме і чому виникає імунітет. Тільки в наші дні вдалося небагато підняти завісу над хімічними таємницями імунітету - тільки підняти, не більше! Це одна з важких і багатообіцяючих задач хімії найближчого майбутнього.

Хімія розробила багато хімічних препаратів, які дозволяють здужувати хворих та зменшувати їхній біль.

З раннього дитинства нам знайомий зубний біль і такі ліки, як аспірин, анальгін, пірамідон (амідопірин). Ці сполуки відносяться до групи ненаркотичних анальгетиків: вони не мають седативну і снодійливу дію, не викликають ейфорії (як наркотики), до них не розвивається звикання.

За хімічною структурою їх можна розділити на похідні саліцилової кислоти (аспірин, саліцилат натрію й ін.) і піразолона (амідопирин, антипірин, анальгін, бутадіон).

Усі ці речовини характеризуються трьома типами дій: анальгізуючою (знеболюючою), протизапальною і жарознижуючою. Механізм знеболювання пояснюється їхньою дією, що блокує, на «шляху проведення» болючих імпульсів на рівні закінчень чуттєвих нервів. Вважають також, що саліцилати гальмують синтез речовин (простагландинів), що беруть участь у генерації болючих імпульсів. Механізм протизапальної дії цих препаратів зв'язують з їх антагонізмом з так званих речовин запалення. В основі жарознижуючої властивості цих сполук лежать процеси інгібіювання (уповільнення) дії сполук (простагландини групи Е), що роблять пірогенний вплив на центр теплорегуляції гіпоталамуса. Зниження температури тіла є результатом тепловіддачі внаслідок розширення кровоносних судин шкіри і потовиділення.

Аспірин (ацетилсаліцилова кислота) - один з найбільш сильних інгібіторів синтезу простагландинів. Він рідше, ніж інші саліцилати, робить побічні ефекти на організм людини, однак тривале (особливо без контролю лікаря) його використання може привести до серйозних захворювань шлунково-кишкового тракту (виразки і кровотечі шлунка і т.д.). Для зменшення дії ліків, що ушкоджують, слизувату оболонку шлунка його варто приймати після їжі, запиваючи великою кількістю молока. Великі дози аспірину й інших саліцилатів, прийняті протягом тривалого часу, можуть викликати алергійні реакції, прискорити процеси розпаду білків і жирів, викликати ослаблення слуху (дзенькіт у вухах). Тому не слід захоплюватися жарознижуючою властивістю аспірину. Необхідно пам'ятати, що лихоманка - це захисна реакція організму на великі температури, і її придушення (особливо при невисоких температурах) шкідлива для організму. Усе це варто мати на увазі і при прийомі таблеток, що містять ацетилсаліцилову кислоту (аскофен, цитрамон та ін.).Анальгін і амідопирин (пірамідон) широко використовуються при різних болючих відчуттях (головний біль, радикуліти, міозити, невралгії, грипі, лихоманках, ревматизмі). У цих препаратів більш виражений знеболюючий ефект; їх протизапальна дія невелика. Тривале застосування цих ліків може викликати гноблення процесів кровотворення.

Снодійливі засоби пригнічуючи впливають на передачу порушення в головному мозку. По механізму впливу на центральну нервову систему їх відносять до наркотичних речовин. Невеликі дози снодійливих засобів діють заспокійливо, середні - викликають сон, великі - наркотичну дію. Бувають препарати тривалої дії (барбітал, фенобарбітал), середньої тривалості (нітразепам, барбаміл) і короткої дії (ноксирон, гексабарбітал).