Органічні кислоти та солі .Твердий стік .Радіоактивні речовини
На рівнинних річках процес обміну частинками, що знаходяться у товщі потоку і лежать на дні, відбувається безперервно. Це зумовлює і безперервність процесу руслоформування. Рухомі наноси в рівнинних річках здебільшого пересуваються у вигляді пасм.
В гірських річках завислі наноси протягом більшої частини року з донними відкладами не обмінюються. Руслоформування відбувається тут періодично – тоді, коли витрати води і швидкість течії стають достатніми для розмиву наносів, що складають русло. Транспортування рухомих наносів в цих умовах проходить у безструктурній формі.
На півночі республіки (у лісових районах) при достатньому та надмірному зволоженні і малопересіченому рельєфі процеси ерозії розвинені слабо. Лучна, лучно-болотна і прибережна рослинність, розвинена в неокультурених долинах, перехоплює весь поверхневий змив, не допускаючи потрапляння теригенного матеріалу в річки. Води річок, що течуть у цій зоні, мало насичені наносами: їх середня річна концентрація (мутність води) не перевищує 20-50, а найбільша досягає 200-300 г/м3.У Лісостепу, де багато суглинкових відкладів та надзвичайно висока розораність, водна ерозія охоплює великі площі. Це зумовлюють і кліматичні особливості зони: сильні відлиги взимку і інтенсивні літні зливові дощі. Тому мутність вод у річках збільшується – середня річна її величина варіює від 100-250 до 500 г/м3 у межах Подільської височини, а максимальне значення мутності досягає навіть 3000 г/м3. Малі водотоки в період паводків можуть перетворюватись на грязьові потоки.
Річки степової зони ще мутніші, чому сприяють майже на 100% розораність території, наявність суглинків, які легко піддаються змиву, а також кліматичні умови. Концентрація наносів у водах – 250-500 г/м3, а в межах височин – перевищує 500 г/м3; мутність тимчасових водотоків набагато вища. Наноси водотоків рівнинної території майже всі переміщуються у завислому стані і в основному при весняних водопіллях та літніх наводках.
Річки Карпат характеризуються паводковим режимом і несуть велику кількість наносів різного складу та з частками різних розмірів. З полонин стікають потоки мутністю, яка рідко перевищує 100-300 г/м3; дещо більша насиченість наносами вод, що стікають із залісених схилів, – 300-500 г/м3. Проте, навіть незначне порушення дернини на полонинах чи вирубування лісів значно збільшують еродованість території та мутність води.
На рівнинній частині Криму середня мутність річок становить 20-50, а на сході і заході півострова – до 100 г/м3. У гірській частині, де ерозійна діяльність вод значно інтенсивніша, мутність вод збільшується і досягає 500-1000 г/м3 при переважному значенні 250-500 г/м3. У Карпатах і Криму при випаданні зливових дощів на невеликих річках можуть формуватися селеві потоки.
Вирубування лісу у передгір'ях Карпат призвело до того, що у 1970-80-ті роки твердий стік збільшився удвічі. В ряді випадків його збільшенню сприяло влаштування руслових кар'єрів і зниження базису ерозії.
Деяке збільшення твердого стоку трапилося на річках Волинсько-Подільської височини. Насамперед це зумовлено посиленням ерозії внаслідок збільшення розораності і значного поширення просапних культур. Зростанню твердого стоку сприяло також припинення роботи водяних млинів і спорожнення ставів, що існували раніше.
Відносна ерозійна стійкість земель на рівнині разом з акумуляцією наносів у ставах і водосховищах зумовили деяке зменшення твердого стоку на більшій частині Лівобережжя і у Поліссі.
Характерною особливістю твердого стоку малих річок є значна внутрішньорічна мінливість. Здебільшого він формується в період весняної повені і кількох дощових паводків. Частка твердого стоку, що припадає на весняну повінь, за багаторічний період змінюється від 80% на північному сході республіки до 20% і менше на півдні і в Карпатах.
Спроможність потоку транзитом переносити більшу частку схилових наносів є важливою властивістю річок, що оберігає русла від замулення. Разом з тим, русла при значному посиленні ерозії поступово замулюються і відмирають. Цей процес поряд із заростанням призводить до скорочення довжини малих річок і зменшення їх кількості. Особливо характерне скорочення гідрографічної мережі для річок степової і лісостепової зон. Близький до природного русловий процес зберігся лише в районах з відносно слабкою господарською діяльністю (Полісся, верхній пояс Карпат).