Оподаткування нафтово-газового комплексу
1. Оподаткування нафтово-газового комплексу
Росія володіє 8,2% світових запасів нафти, поступаючись лише Саудівській Аравії (23%) та Іраку (9,6%). Це, – зауважив один російський політичний діяч, – і чудовий дар долі, і водночас джерело серйозних проблем. У Росії добувають 400 мільйонів тонн нафти в рік, оподаткування якої внутрішніми податками і вивізним митом дає 22 млрд. дол. або близько 25% доходів федерального бюджету. Найкрупнішими платниками податків у 2003 р. були нафтові та газові компанії (в млрд. дол.): “Газпром” – 9,8; “ЮКОС” – 5,1; “ЛУКойл” – 5. Крім того, обсяги мінімізації податків складали: “ЮКОС” – 745, “Сибнефть” – 264, ЛУКойл” – 77 млн. дол. За даними російського Інституту фінансових досліджень, податкове навантаження нафтових компаній по відношенню до виручки у 2003 р. знаходилося в межах від 23,5 до 46,3%.
Для Росії виключне фіскальне, економічне і геополітичне значення має експорт нафти та газу, що відповідно підсилює увагу до митного оподаткування даного сектора. На кінець 2003 р. експортне мито на нафту складало 33,8 дол. за тонну, на нафтопродукти – 30,4 дол. за тонну, а ставка вивізного мита на природний газ підвищена з 5% до 30% експортної ціни.
Питання, пов’язані з оподаткуванням доходів від нафти та інших природних багатств, знаходиться в центрі уваги, розподіл податкових надходжень і природної ренти викликає великий суспільний резонанс і науковий інтерес.
Нагадаємо, що термін “рента” етимологічно походить від латинського слова reddita, що означає “віддати назад, повернути”. В економічному розумінні рента – будь-який регулярно одержуваний дохід із капіталу, цінних паперів, майна, землі та надр, що не потребує від їх власника підприємницької діяльності. Останнім часом боротьба навколо ренти загострилася. Група російських і зарубіжних учених та суспільних діячів на чолі з академіком РАН Д.С. Львовим направила відкрите звернення до Президента, уряду і Федеральних зборів, в якому природна рента оголошена стратегічним фінансовим ресурсом Росії. В зверненні наголошено, що, на відміну від багатьох інших країн, Росія має фундаментальне джерело доходів, яке досі не задіяне належним чином.
На основі унікального багатства Росії природними ресурсами виник проект заміщення існуючої податкової системи рентними платежами. Як вважають адепти такої реформи, рентна система більш відповідає характеру російської економіки, де переважаюча частина валового продукту (близько 70%) формується в паливно-енергетичному комплексі та інших галузях, експлуатуючих природу. Рента висувається на місце головного джерела доходів державного бюджету, а податкам відводиться периферійна, додаткова фіскальна роль. Очікується, що в разі реалізації радикальної реформи рентного змісту пріоритетні галузі економіки (машинобудування, авіаційна й космічна промисловість та ін.), а також малий бізнес, будуть практично звільнені від податків.
В останньому варіанті пропонованої ним “налогозамещающей” реформи акад. Д.С. Львов розвиває проект таким чином, щоб рентні платежі нафтогазового сектора поступали на зразок Пенсійного фонду в цільовий позабюджетний фонд, доходи якого розподілялися серед громадян із доходами нижчими прожиткового мінімуму. Автори проекту посилаються на приклад інших країн. Так, штат Аляска в США має спеціальний фонд (Alaska Permanent Fond), куди зачисляється четверта частина рентних платежів приватних нафтових компаній в розмірі 12,5% від вартості видобутої нафти. В державному нафтовому фонді Норвегії резервуються кошти для майбутніх поколінь (уже накопичено 45 млрд. дол.). Однотипні фонди існують у Кувейті, Саудівській Аравії, ОАЕ.
Опоненти абсолютизації природної ренти як основного джерела державних доходів вважають цю ідею шкідливою химерою. За їх аргументацією, спроба повної націоналізації природної ренти нагадує проект “єдиного податку” (single tax) на землю. “Ми, – проголошував свого часу американський економіст Генрі Джордж (1839–1897), – пропонуємо скасувати всі податки за єдиним винятком податку з вартості земель” [12, c.5]. Дана пропозиція оставила яскравий слід у фінансовій літературі, але практично реформувати податкову систему за схемою Джорджа ніхто і не подумав. “Словом, – єдиний податок залишається в історії фінансової думки пам’ятником оригінального, але абстрактного теоретизування, відкинутого реаліями фіскальної практики” [2, c.161].Радикальна реформа оподаткування на користь рентних платежів досі так і не вийшла з стадії обговорення, що продовжується вже близько десяти років. Тим часом в 2002 р. у Росії запроваджений єдиний податок на видобуток корисних копалин, який замінив собою роялті (платіж за своєю економічною природою аналогічний орендній платі за користування надрами), акциз на сировину і податок на відновлення мінерально-сировинної бази. Коли раніше адвалерний акциз на газ і нафту складав 16,5% вартості видобутку, то нинішній єдиний податок справляється за твердими ставками (в рублях із тонни чи м3), що полегшує контроль за ухиленням від сплати податків. Ставка єдиного податку на видобуту нафту з 1 січня 2004 р. становить 347 руб. за тонну, для природного газу – 107 руб. за 1000 кубометрів.