Методи аудиторської перевірки, ознаки та критерії оцінки фінансової звітності

Загальновідомо, що аудит являє собою незалежну перевірку фінансової звітності та висловлення думки щодо неї. Основною проблемою у досягненні цієї мети аудиту — оцінки фінансової звітності — є вирішення питання, як і на що саме (головне, суттєве) спрямувати роботу аудитора. Це центральне питання методології проведення аудиту. Проте, на жаль, стосовно тлумачення поняття аудиту та його складових у зарубіжній спеціальній літературі та аудиторській практиці єдиної думки і єдиного підходу немає.

Розмаїття думок зарубіжних аудиторів щодо спрямованості перевірки та оцінки фінансової звітності можна згрупувати за:

— критеріями (М. Бак, Е. Д. Де-Бруін, С. Терлі, Великобританія);

— завданнями (Шотландський Інститут чартерних бухгалтерів);

— напрямами (аудиторська фірма «Мазар», Франція);

— вимогами (аудиторська фірма КРМG, Німеччина);

— передумовами і напрямами (Дж. Робертсон, США);

— підходами (Рой Додж, Великобританія).

Який же з перелічених підходів розкриває сутність поставленої проблеми? Виходячи з тлумачення понять, що розглядаються, за словниками І. Даля, С. Ожегова, стосовно аудиту вони означають:

критерії — мірило оцінки, за допомогою якого можна визначити відповідність звітності заздалегідь установленим нормам, правилам, показникам;

завдання — деталізують головну мету аудиту, відображаючи його складові;

напрями — характеризують направленість аудиторської перевірки, тобто вказують, на перевірку яких об’єктів аудитор спрямовує свої дії (система бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю тощо);

вимоги — можна розуміти двояко: як умови, що їх мають обов’язково дотримуватися під час проведення аудиту, правила і вимоги до самого аудитора; як правила складання фінансової звітності клієнта;

підходи — це сукупність способів та прийомів, за допомогою яких аудитор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання;

передумови — являють собою події, факти, інформацію, які виникають до проведення аудиту, й існують незалежно від нього.

Як бачимо, жодне з цих понять не розкриває повністю сутності проблеми. Найчастіше в спеціальній літературі, а особливо на практиці, вживається поняття «критерії», і воно найповніше відповідає внутрішньому змісту проблеми, що розглядається. Проте це поняття більшою мірою стосується оцінки звітності як у ході перевірки її, так і, особливо на кінцевому етапі — при висловленні думки щодо неї. Але перш ніж це зробити, слід чітко визначити, за якими ознаками здійснювати оцінку.

У зв’язку з цим доцільно, на нашу думку, використовувати ще одне поняття — «ознаки». Це прикмети, показники, за якими аудитор перевіряє фінансову звітність і робить висновок, чи відповідає вона встановленим вимогам.

За кожною певною ознакою перевірки оцінка здійснюється згідно з критеріями, що відповідають їй. Тому аудиторська перевірка фінансової звітності має здійснюватись через оцінку її за певними ознаками і критеріями, що відповідають їй. Їх склад у різних авторів неоднаковий.

Щодо критеріїв оцінки звітності в найзагальніших рисах слід звернути увагу на такі моменти. За результатами аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор мусить дати аудиторський висновок. Залежно від результатів аудиторської перевірки він може бути безумовним, умовним (з багатьма різновидами) або відмовою від думки.