Облік прибутку: історичний аспект та проблеми сучасності
Бухгалтерський облік, як й багато інших наук, пройшов у своєму розвитку ряд стадій. За багаторічну історію було визначено категорії, сформовано принципи, методи та методологія обліку, які складають основу сучасного бухгалтерського обліку. Вивчення історії бухгалтерського обліку дає змогу не втратити, більш того, продовжити та розвити ті надбання, які збирались багатьма поколіннями обліковців.
Бухгалтерський облік як наука має свою історію та традиції, і ми зобов’язані їх вивчати. Вивчення історії бухгалтерського обліку дозволяє розкрити динаміку перетворення практичної діяльності в систему наукових знань про методи, принципи і способи відображення фактів господарської діяльності, визначення фінансових результатів; ознайомитися з еволюцією формування основних категорій та елементів методу бухгалтерського обліку, виявити зв’язки та закономірності між ними; простежити зміну загальних концепцій; освоїти техніку наукового передбачення.
Людина, яка знає історію бухгалтерського обліку, вміє ширше міркувати, знаходити у повсякденній роботі оптимальні рішення, передбачувати шляхи розвитку організації, любити свою професію та пишатися нею.
Задачу вивчення історії бухгалтерського обліку точно сформулювала Малькова Т.Н.: “гідно оцінити авторитет бухгалтерської науки, простежити шлях її розвитку, винести урок із інтелектуальних пошуків наших далеких колег, щоб удосконалювати облік на базі багатовікових надбань”.
На всіх етапах розвитку бухгалтерського обліку визначення фінансового результату, майже беззаперечно, визнавалося основною метою обліку. В різні часи в центрі уваги обліковців знаходився прибуток, методика його розрахунку. У зв’язку з цим піднімалось багато проблем, пов’язаних з його визначенням, обліком та відображенням у звітності. Прибуток є визначальним критерієм ефективності господарювання, виступає центральною категорією в економіці кожного господарства, а тому навколо цього поняття завжди відбувалися дискусії як серед економістів, так і серед бухгалтерів.
Основні проблеми щодо обліку прибутку, з якими зтикалися науковці, такі.
1.1. Зміст рахунку прибутків і збитків. У 1494 р. у “Трактаті про рахунки і записи” Л. Пачолі запропонував для визначення фінансового результату вести рахунок “Прибутки і збитки”. Хоча Л. Пачолі й відокремлював цей рахунок, але думка про його самостійність ще не отримала загального визнання. Це ще довго залишалось однією з основних проблем обліку результатів господарювання. Так, Б. Котрульї, А. Казанова, Г. Шрайбер, А. Файно та ін. пропонували результати господарської діяльності переносити безпосередньо на рахунок капіталу. А. Швайкер, Баррем, Л.Ф. де Казо пропонували використовувати змішаний варіант для відображення фінансового результату, тобто на рахунку прибутків і збитків записувати тільки результати нормальної діяльності підприємства, а непередбачені, випадкові витрати та доходи відносити на рахунок капіталу. Але більшість вчених (Д.А. Москеті, Л. Флорі, Е. Леоте, А. Гільбо, І. Ахматов, Е.А. Мудров та ін.) дотримувалися думки, що рахунок “Прибутків і збитків” є самостійним рахунком, який показує фінансовий результат діяльності.
2. Змішування в обліку руху матеріальних цінностей з фінансовим результатом. До ХІХ ст. рахунок “Товари” дебетувався за покупною вартістю, а кредитувався – за продажною. Таким чином, результат від реалізації містив різницю між виручкою та собівартістю проданих товарів, а також зміну вартості залишку непроданих товарів. У 1817 р. І.С. Кіне висунув ідею виведення кінцевих результатів, пов’язаних з реалізацією товару, на окремому рахунку “Реалізація”. У 1960 р. А. Гільбо запропонував постійне ведення цього рахунку, тобто висунув теорію перманентного інвентаря. Вона заснована на виконанні двох вимог: 1) постійне та безперервне відображення в обліку первісної оцінки; 2) безперервне виведення фінансових результатів за даними записів на рахунках.
3.3. Використання оцінки при виведенні фінансового результату. К.Г. Хеффкен, І.С. Кіне, інституалісти та інші вчені вважали, що для правильного підрахунку фінансового результату необхідно підтримувати оцінку на первісному рівні, тобто за собівартістю. Але Ф. Шмідт, Т. Лімперг, персоналісти та ін. визначали прибуток як різницю між доходами і вартістю відшкодування витрат. Бо суттєвим, за їх думкою, є не те, скільки зараз, або у минулому, сплачено за товар, а те, наскільки ефективно його можна буде використати у майбутньому.
4.4. Розмежування доходів, що реалізовані у грошових коштах, від нереалізованих. Так, А.К. Рощаховський, Ф. Шмідт, Г. Зоммерфельд підкреслювали, що до складу прибутку можна включати лише дійсні його суми, тобто реалізовані у коштах. За їх думкою прибутком можна вважати лише те, що збільшилось в результаті звичайної господарської діяльності, а такий прибуток як, наприклад, прибуток в результаті росту цін – величина мнима. Те, що прибуток може мати безгрошовий прибуток, стверджували Л.Р. Діксі, В. Рігер, Р. Антоні та ін.5.5. За який період встановлювати величину прибутку. Деякі науковці (Л. Сей, Є. Шмаленбах, В. Рігер) стверджували, що справжня величина прибутку може бути встановлена лише за період з моменту відкриття підприємства до його закриття. А прибуток звітних періодів має умовний характер, тому що залежить від методологічних облікових прийомів. Іншої думки підтримувались Л.Р. Діксі, Е. Леоте, А. Гільбо, Ф.В. Єзерський та ін., що ставили перед обліком завдання визначення результату діяльності компанії на будь-який момент часу.