Податкова система Італії
Італія знаменита своєю давньою, ще з античних часів культурою, унікальним вкладом у європейську цивілізацію. Саме слово “фінанси” походить із середньовічної італійської мови. Проте, як держава в її сучасних межах Італія сформувалася порівняно пізно, в епоху Рісорджіменто – боротьби за незалежність та об’єднання країни (1859–1870). Саме в ту пору на хвилі національного піднесення почала складатися італійська наукова школа, що здійснила справжній переворот у вченні про державні фінанси. По силі оригінальних ідей, які залишаються актуальними донині, Маффео Пантелеоні (1850–1924) – одного з корифеїв даної школи – порівнюють із появою в фінансовій науці “архангела з вогненним мечем” [2, c.27]. Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973–1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.
Прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти – лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п’ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п’ять різних податків. Податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%). Прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах – 12,5%; по іноземних позиках – 30% [31, c.292]. Податок на трудові доходи осіб працюючих за наймом поширюється на заробітну плату, компенсації, винагороди, доплати та ін.; осіб вільних професій – на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін. У силу різноманітності, нерегулярності, кон’юнктурності таких доходів адміністрування оподаткування трудових доходів осіб вільних професій досить складне.
Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об’єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток. До п’ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб – податку на інші джерела доходів – відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги. При визначенні величини оподатковуваного доходу загальний доход (прибуток) зменшується на суми витрат на орендну плату; сплату процентів за іпотечний кредит; видатків на лікування й освіту; пожертвування на користь церкви, благодійних організацій, наукових і культурних установ та деякі інші затрати. По відношенню до всіх категорій платників прибуткового податку за винятком власників капіталу діють єдині норми оподаткування.
Таблиця 8.1
Шкала прибуткового податку [31, c.295]
Оподатковуваний доход (млн. лір) Ставка податку (%%)
До 6 10
6 – 12 22
12 – 30 26
30 – 60 33
60 – 150 40
150 – 300 45