Плодово-ягідні рослини, їх походження та використання
З настанням епохи залізниць і пароплавів «райські яблука» почали у достатку з'являтися на ринках Східної Європи. Та, власне, культура гранатника в Україні ніколи далі Криму не просувалася, за винятком кімнатного граната, дуже схожого на звичайний, але з маленькими листочками, квіточками й плодами. Це карликове деревце останнім часом розповсюдилося по наших містах, збагативши колекції хатніх рослин. Але, можливо, швидке потепління клімату, що настає, спонукає й великі «райські яблука» переселитися на береги Дніпра?..
Виноград. Чому винограду належало таке важливе місце у житті античних народів, легко зрозуміти, згадавши, що їм бракувало більшості знайомих нам фруктів, ягід та овочів. Не було культурних груш, абрикосів, слив та вишень. Людям Старого Світу не були відомі не тільки ананаси, а й картопля, кукурудза, помідори; на городах царювали капуста й буряк. Солодкі апельсини й мандарини з'явились в Європі лише через два з чимось тисячоліття після подій, описаних у Пророчих книгах. Стародавні ж сорти столового винограду ледве чи поступалися нинішнім; вважається, їхні ягоди бували завбільшки зі сливу. Те, що посланці Мойсея ледь донесли одне-єдине гроно з Ханаану, можливо, не така вже й гіпербола.
В усі часи культура винного грона вимагала багаторічної праці, тривалих турбот. Стан виноградників був показником розвитку держави, добробуту її народу. Особливо шанували старі виноградні лози, що утворювали альтанки, де господарі відпочивали біля свого порога, приймали гостей; у книзі пророка Михея вираз сидіти під своїм виноградником і під своєю фіговницею означає мир і спокій. Заповітного звучання сягає образне бачення праці виноградаря як дії духовного очищення і відродження: «Я правдива Виноградина, а Отець Мій - Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила».
Таємницю родоводу культурного винограду вчені й досі не можуть розплутати. Дикий лісовий виноград споконвіку росте на українському Півдні, по заплавах і дібровах. Особливо багато його в передгір'ях Криму. Там він, можливо, прислужився первісним виноробам, людям кам'яної доби, п'ять тисяч років тому. Але лишається загадкою, звідки походить одна з найдавніших культурних рослин - справжній європейський виноград, бо у дикому вигляді він не зустрічається. На береги Дністра, Бугу й Дніпра давні сорти його потрапили з Ольвії, Херсонеса та інших грецьких міст Причорномор'я ще у
VІІ ст. перед Р.Х.; ченці перших християнських закладів сприяли просуванню виноградарства на північ, розводячи винну ягоду в монастирських садах. Згодом виноградна лоза прижилася й у садибах селян і городян.
Оскільки виноградні грона достигають після збіжжя, то скрізь, де існувало виноробство, збирання їх було святковим ритуалом: з піснями, веселощами, танцями, паруванням молоді; цим завершувалося щорічне коло землеробської праці. Та проблема пиятики існувала, мабуть, від початків світового виноробства, про що свідчить життєвий досвід патріарха Ноя, який, сп'янівши, дозволив насміятися із себе синові на ім'я Хам. У Святому Письмі звучать застереження щодо надмірного вживання вина, що спричиняє «мутноокість» (Буття, 49:12), «немудрість, забуття Закону» та хвороби. Але ж, погодьмося, виноградна лоза і грона в цьому не винні!
Олива. Звичайно низеньке, це дерево проте любить світло і простір. Стовбур його нерідко росте криво, примхливо розкинувши гілля навсебіч. Оливові гаї на палестинських пагорбах - олеарії - вражають своєю красою кожного, хто їх уперше побачить. На зиму олива не скидає свого темно-зеленого згори, сріблясто-сірого знизу листя, відтак вважається вічнозеленою. Навесні у пазухах листків з'являються китиці дрібненьких, запашних жовтувато-білих квітів з чотирма пелюстками, трохи схожих на бузкові.
Чорні або темно-фіолетові оливки, завбільшки з невеличку сливу, містять чудову олію. Заради цих плодів, нектару квітів та міцної деревини оливу почали вирощувати за кілька тисячоліть до Р.Х. і визнавали її однією з семи найшанованіших рослин. З'явившись на Близькому Сході, олива вирощувалася у Давньому Єгипті і розповсюдилася по всіх Середземноморських країнах. Звідти її завезли на Кавказ і до Криму.Однією з причин, чому оливові дерева сприймались як дарунок Божий, є те, що у дикому вигляді, як і виноград, європейська олива не зустрічається. Вона не вимагала особливого догляду, нескладною була й стародавня технологія одержання олії. Дозрілі плоди товкли в ступі або пресували кам'яним точилом. Спочатку спливала найкраща, жовта олія, потім - зеленкувата. Її вживали в їжу, нею лікувалися, освітлювали житло… Вона ж, згідно з релігійними канонами, входила до складу мира для святого помазання при посвяті у вищий духовний сан і в царі (Вихід, 30 : 23-25). З прадавніх часів оливові дерева вважаються ознакою добробуту тієї місцевості, де їх вирощують, міцності й надійності роду, який ними володіє. Завдяки цьому оливова гілка стала емблемою миру й оновлення, тверді земної. Згадаймо хоча б той листок оливи, що його принесла Ноєві після потопу пташка: «І голубка вернулась до нього вечірнього часу, - і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі».