Походження лісу, священність окремих дерев, поклоніння їм

Походження лісу, священність окремих дерев, поклоніння їм

Праслов'янська назва лісу знаходить паралелі у прагерманській назві лісу (представленій німецьким словом Wald, англійським wood), яка традиційно вважається субстратною доіндоєвропейською2), і в догрецькому субстратному терміні alsos “священний ліс” (сюди ж і назва священного гаю Зевса в Олімпії - Altes). За деякими припущеннями, цей самий корінь міститься і в назві острова Лесбос, інша назва якого (Ісса) дослівно означає “лісистий острів”. Відправлення давніх культів у священних лісах та гаях добре відоме і в Україні, і в Західній Європі, і на Кріті. Це слово могло перейти з субстрату як культовий термін, разом із релігійно-міфологічними уявленнями про священний ліс як місце поклоніння божествам порироди й здійснення обрядових дій.

Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя.

Вагомими символами стали на Україні калина, барвінок, васильки, вишня, євшан-зілля, жито, зілля, квіти, мак, тополя, яблуня та ін.

Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.

Явір - символ козака, парубка, здоров'я та сили; молодості, віку людини взагалі, вічної пам'яті; дитинства.

Ясен - у скандінавів Священне Космічне Дерево. Присвячувалося Зевсу /Юпітеру/. На Україні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена - чекай нападу. У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу.

Сосна - у багатьох народів символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя. У давнину сосна /соснова шишка/ була емблемою Серапіса /Єгипет/, Зевса, Артеміди, Венери, Юпітера. В Японії сосна символізувала мужність, вірність та стійкість. Шишка цього дерева завдяки своїй формі слугувала також як фаллічний символ, що уособлював чоловічу силу, потенцію.

Сосна - священне дерево друїдів, фрігійців. На початку нашої ери 22 березня римляни зрубували сосну і несли до капища Кібели, щоб богиня зробила землю плодючою, а жінок позбавила бездітності /Скуратівський В. Берегиня. - К., - 1987. - С.213/. Слов'яни вважали її оберегом від нечисті, символом безсмертя.

Бузина - у Середньовічній Європі символ чародійництва, магії, сили духів. На Україні усимволізовувала, за даними Г.Булашева, оселю чорта, нечистий кущ. Вірили, що бузину проклято богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник.../Булашев Г. Український народ. - С.319/.

Липа - у європейській культурі уособлення жіночої грації, краси, щастя. У греків - емблема Бавкіди, подружньої любові /Купер Дж. Енциклопедія символів. - С.82/. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, які вона приймає "на себе". Тому нібито на ній так багато наростів.

Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.

Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба - дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. - М., 1992. - С.370/.

Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.

Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. "Верба, - вказував О.П.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.118/.