Лікарські рослини і сировина, що містять терпеноїди

Терпени — вуглеводні, що мають загальну формулу (С5Н8)n,а їхні похідні, що містять кисень, називають терпеноїдами. Терпени і терпеноїди відносяться до різних класів природних сполук, але, незважаючи на це, в основі структури всіх цих сполук лежить ізопрен:

У залежності від числа ізопренових ланок усі терпени і терпеноїди класифікують на наступні групи:

1) С5Н8 — напівтерпени;

2) С10Н16 — монотерпени, що складають легколетучие фракції ефірних олій;

3) С15Н24 — сесквітерпени, що складають важколеткі (часто не переганяються з водяною парою) фракції ефірних олій;

4). С20Н32- дитерпени, що входять до складу ряду смол;

5) С30Н48 — тритерпени, що є агліконами сапонінів;

6) С40Н64 — тетратерпени, що утворюють різні пігменти, у тому числі каротиноїди;

7) С5Н8)n—політерпени. До них відносяться каучук і гутаперча.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ І СИРОВИНА, ЩО МІСТЯТЬ ЕФІРНІ ОЛІЇ.

Визначення. Ефірними оліями називають суміш летких, ароматних речовин, що утворюються в рослинах і мають здатність переганятися з водяною парою. Головною складовою частиною ефірних олій є терпени і їхній кисневмісні похідні, рідше — ароматні й аліфатичні сполуки.

Значення. Ефірноолійна сировина надходить в аптеки для виготовлення лікарських форм, велика частина йде на фармацевтичні підприємства і заводи для переробки й одержання препаратів. Використання ефірних олій як ароматних речовин має свою багатовікову історію. Назву цій групі речовин було дано в XVIII столітті, коли про їх хімічний склад ще нічого не було відомо. Ефірними вони названі тому, що леткі, як ефір, а оліями, — тому що жирні на доитк, не змішуються з водою і легші за неї. Незважаючи на свою явну неточність, цей термін зберігся дотепер у всіх країнах. Як у минулому, так і в наші дні ефірні олії широко використовуються в парфумерії для виробництва парфумів, одеколонів, косметичних препаратів, а також у миловарній, харчовій, лікеро-горілчаній, тютюновій промисловості й у техніці. На Україні приділяється багато уваги вивченню дикоростучих і культивованих ефірноолійних рослин. Розширюються площі під ефірноолійні культури, понад 200 господарств займаються їхнім вирощуванням. Переробкою ефірноолійної сировини займається більш 40 заводів.

Поширення. Властивість виробляти ефірні олії не у всіх рослин виражена однаково. Злаки, осоки, пальми майже позбавлені ефірних олій, рослини родини ясноткових, айстрових, Салерових, лаврових, міртових, хвойних, помаранчевих багаті ефірнимм оліями. Кількість ефірних олій у рослинах коливається в широких межах — від тисячних долей відсотка до 25%. На накопичення ефірних олій впливають різні чинники: клімат, світло, грунт, фаза розвитку рослин, вік і т.д. У південних районах, на відкритих місцях, пухких і удобрених грунтах вміст ефірних олій підвищується, але при дуже високій температурі, після випару він знижується. У молодих рослин ефірних олій міститься більше. Накопичуються ефірні олії в рослинах у різних утвореннях, як зовнішніх, так і внутрішніх. До зовнішніх (екзогенних) утворень епідермального походження відносяться залозисті плями, різні волоски і залозки. До внутрішніх (ендогенних) утворень, що розвиваються в паренхімних тканинах, відносяться видільні клітини (зустрічаються в коренях валер’яни і кореневищах аїру), вмістища (лист евкаліпта), канальці (плоди анісу, фенхеля, кмину, кропу, коріандра), ходи (деревина сосни, ялиці).

Значення ефірних олій для рослин точно не встановлено, але існує багато різних гіпотез. Вважають, що ефірні олії є відходами рослин, беруть участь в обміні речовин. Знаходячись у підземних частинах рослини, ефірні олії захищають її від комах і гризунів, а в корі і деревині мають ранозагоюючу дію при ушкодженнях. Запах квіток служить для залучення комах. Випаровуючи, ефірні олії охороняють рослини від перегрівання і т.д.

Методи одержання. Для виділення ефірних олій існує декілька методів: