Багатощетинкові. Особливості будови і фізіологія основних органів. Малощетинкові, Особливості будови і фізіології органів тіла

РЕФЕРАТ

З зоології

1. Багатощетинкові. Особливості будови і фізіологія основних органів.

2. Малощетинкові, Особливості будови і фізіології органів тіла.

3. Тип члене стоноги. Загальна характеристика.Клас Багатощетинкові черви налічує близько 6000 видів, що живуть у морях, і лише поодинокі його представники пристосувалися до прісних водойм чи вологих місць суходолу. Багатощетинкові черви зустрічаються на всіх глибинах Світового океану. Одні з них здатні до активного пересування: вони мають параподії з пучками щетинок, за допомогою яких можуть повзати або плавати (напр.., нереїд або тихоокеанський палоло). Інші види (напр., піскожил) живуть у нірках у піску або будують вапнякові черепашки, які прикріплюють до водоростей, скель, інших тварин тощо. Багатощетинкові черви складають базу живлення для багатьох представників фауни морів. Деяких з них, наприклад тихоокеанського палоло довжина тіла якого може сягати одного метра, споживає в їжу людина. У цього черв’яка розмноження збігається з певною фазою місяця. У період розмноження палоло у незліченній кількості підіймаються зі дна і скупчуються у поверхневих шарах води. Саме тоді їх виловлюють жителі островів Тихого океану для споживання в їжу. Інший представник багатощетинкових червів – піскожил – використовується як живець у рибальстві. Клас Малощетинкові черви. Представники цього класу, який налічує понад 5000 видів, поширені у грунті та прісних водоймах. Деякі з них трапляються у морях на різних глибинах (до 5000 м). Від багатощетинкових червів малощетинкові черви відрізняються відсутністю параподій. Пересуваючись вони звичайно, скорочуючи почергово шари кільцевих та поздовжніх м’язів. Представники цього класу – гермафродити, для яких характерний прямий розвиток. Серед малощетинкових є карлики, довжина тіла яких дорівнює декільком міліметрам, але трапляються і справжні гіганти. Так,, довжина австралійського земляного черв’яка, який зовні нагадує велику змію, може сягати 2,5-3 м. Типовими представниками грунтової фауни є дощові черв’яки. Свою назву вони отримали через те, що після дощів, коли вода заливає їхні ходи, дощові черв’яки в значній кількості виповзають на поверхню грунту. Їхні розміри можуть коливатися від 2 до 50 см завдовжки. Дощові черв’яки відіграють значну роль у процесах ґрунтоутворення, що вперше було відзначено Ч.Дарвіном. Вони можуть прокладати у грунті довгі ходи (відомі випадки, коли дощових червів виявляли у грунті на глибині до 8м). Такі ходи полегшують проникнення повітря та води з розчиненими в ній поживними речовинами до кореневої системи рослин. Слід зазначити, що загальна довжина ходів дощових червів під 1 м2 грунту може іноді сягати восьми кілометрів. Завдяки тому, що прокладання черв’яками ходів у грунті сприяє його розпушуванню, полегшується ріс коренів рослин у щільних грунтах (напр., у глинистих), Дощові черви також переміщують грунт, виносячи його з нижніх шарів нагору і навпаки. Їхня чисельність може сягати кількох мільйонів особин на гектар. Дощові черв’яки живляться відмерлими рештками рослин, затягуючи їх у свої ходи і тим самим збагачуючи грунт органічною речовиною. Останнім часом роблять спроби штучно розводити дощових черв’яків та переселяти їх у ті місця, де їхня кількість недостатня. Таким чином, наявність дощових черв’яків у грунті сприяє підвищенню його родючості і є показником стану грунту. На сьогоднішній день дощові черви потребують охорони. Їхня чисельність може скорочуватися внаслідок надмірного використання добрив та пестицидів. Одинадцять видів дощових червів занесено до Червоної книги колишнього Радянського Союзу, два види – до Червоної книги України. Прісноводні малощетинкові черви, наприклад трубочник, є базою живлення для інших тріани. Його використовують як корм для акваріумних риб. Трубочники звичайно поширені на мулистому дні, де вони утворюють масові скупчення. Що мають вигляд червонуватих “подушок”. Ці черви можуть жити у дуже забруднених водоймах, а також у водоймах із недостатньою кількість кисню. Передній кінець тіла трубочника заглиблений у мул, а задній висувається над поверхнею дна. У шкірі цієї частини тіла особливо багато кровоносних судин, тому хвіст черв’яка виконує функції органа дихання. Чим нижчий вміст кисню у воді, тим енергійніше ці черви роблять коливальні дихальні рухи. Назва цих червів розв’язана з утворенням навколо задньої частини тіла, яка висувається над грунтом, гнучкої трубки, що складається з мулових частинок, склеєних слизом черв’яка. Членистоногі – найпоширеніші у природі тварини. Кожному відомі мухи, жуки, метелики, павуки, кліщі, раки. Одні з них повзають по поверхні землі та по різних предметах, інші літають, багато видів живе в прісних та солоних водоймах. Членистоногі не мають собі рівних за різноманітністю способів живлення, поведінки, пристосувань до умов довкілля. Їхні розміри коливаються від долей міліметра (деякі кліщі та комахи) до десятків сантиметрів (великі морські раки – омари, лангусти – та деякі краби, наприклад японський краб, розмах ніг якого може сягати 3 м). Які ж ознаки об’єднують цих тварин? Зовнішня будова. Подібно до тіла кільчастих червів, тіло членистоногих утворення з окремих, послідовного розташованих кілець – сегментів, у кожному з яких повторюються деякі деталі будови. На відміну від кільчиків, сегменти у членистоногих неоднакові й утворюють такі відділи тіла: голову, груди і черевце. На голові міститься більшість органів чуття, рот та оточуючі його ротові частини, а в середині – головний мозок. Груди розташовані поблизу центра маси тіла, на них розміщуються органи руху. У черевці знаходиться основна маса внутрішніх органів. Сегменти тіла можуть сполучатися між собою рухливо (напр., на черевці комах) або нерухливо, тобто зливатися (напр., сегменти голови або сегменти грудей павукоподібних). Голова членистоногих може зливатися з грудьми, утворюючи голово груди, а наприклад, у кліщів між собою можуть бути злитими всі сегменти тіла. До кожного сегмента приєднується пара кінцівок, які складаються з кількох рухливо з’єднаних між собою і послідовно розміщених ділянок – члеників (звідки і назва – “членистоногі”). На кінці кожного членика звичайно є один-два кігтики. Кінцівки голови перетворені на ротові органи, а кінцівки черевця часто зовсім редукуються, зникають або видозмінюються (напр., павутинні бородавки у павуків, яйцеклад самок деяких комах). Внутрішня будова. Порожнина тіла членистоногих змішана і називається міксоцель. Між внутрішніми органами у членистоногих окрім порожнини тіла, знаходиться пухка сполучна тканина, або жирове тіло. Її клітини запасають поживні речовини у вигляді жирів та глікогену, а також утворюють клітини крові. Крім того, клітини жирового тіла вилучають із гемолімфи продукти обміну, які зберігаються в ньому протягом життя тварин. Отже, жирове тіло виконує і видільну функцію поряд зі спеціальними органами виділення (зелені залози, мальпігієві судини тощо). Цікаво, що у багатьох глибоководних ракоподібних та деяких комах (напр., жуки-світляки) з певних ділянок жирового тіла утворені органи свічення. Кровоносна система членистоногих незамкнена. Кров змішується з порожнинною рідиною, і утворюється єдина рідка тканина – гемолімфа (від латинського гема – кров та лімфа). У спинній частині тіла розташоване серце. У більшості членистоногих воно знаходиться у черевці й має вигляд трубки. Остання може складатися з кількох послідовних камер, сполучених між собою отворами. Отвори між камерами мають клапани, що запобігають зворотному токові крові. У кожній камері є ще пара отворів, через які гемолімфа з порожнини тіла потрапляє всередину серця при розслабленні м’язів стінок камери. Органи дихання членистоногих дуже різноманітні, у наземних і водяних тварин за будовою відмінні. Членистоногі переважно роздільностатеві, інколи – гермафродити, запліднення у низ здебільшого внутрішнє. Типи розвитку надзвичайно різноманітні (від прямого до розвитку зі складним перетворенням). Внаслідок наявності хітинового скелету ріст супроводжується линянням у різних фазах розвитку; дорослі членистоногі звичайно не линяють. Винятком є великі за розмірами ракоподібні, які живуть декілька десятків років (напр., річковий рак, краби). Линяння дорослих тварин зумовлене, насамперед, необхідністю звільнятися від шкідливих речовин, які з часом накопичуються у покривах. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. А.М. Охріменко, Е.В. Шухова “ Хрестоматія із зоології”. 2. Е.Г.Бровки на, Н.И. Кузьмина “Уроки зологии” 3. Ю.Г.Вервес, П.Г. Баган, В.В Серебряков “Зоологія” 4. О.С. Батуєв, М.А Гуленкова, Т.В. Іванова – “Зологія” для школярів та абітурієнтів.