Барбарис звичайний, беладонна звичайна

Барбарис звичайний — Berberis vulgaris L.

Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.

Родина барбарисові — Berberidaceac.

Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колюч¬ками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світ¬ліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).

Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ. З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягоди і коріння. Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з се¬редини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножи¬цями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок. Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розсти¬лаючії тонким шаром та періо¬дично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Збе¬рігають його у сухому примі¬щенні в коробках. У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший ал¬калоїд — оксіакаитин — та ефір¬ну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і віта¬мін К. Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Піз¬ніше, у період середньовіччя, застосовували його настій для ліку¬вання різних захворювань, особливо шлунково-кишкових. У XVIII ст. барбарисом зцілювали цингу і жовтяницю. Дослідженнями, вико¬наними останнім часом у ВИДІ лікарських рослин; доведено, що настій з коренів барбарису виявляє кровоспинну і судинозвужувальну дію. У медичній практиці барбарис використовують як матковий кровоспинний засіб у післяпологовий період. Крім того, його пре¬парати призначають при захворюваннях жовчних шляхів і печінки як жовчогінні. Плоди барбарису багаті на аскорбінову кислоту і вітамін К, його сік за вмістом може замінити лимонний сік. Застосовують: 1) при захворюваннях печінки, каменях жовч¬них шляхів, порушенні діяльності кишок — відвар 1 чайної ложки подрібнених коренів або кори в 1 склянці окропу п'ють по 1 сто¬ловій ложці 3—4 рази на день; 2) при кровотечах з матки за при¬значенням лікаря п'ють настойку листків барбарису, що є в апте¬ках, по 20—ЗО крапель 3 рази на день. В аптеках продається також готовий препарат холелітин, ефек¬тивний при жовчнокам'яній хворобі. Валеріана лікарська — Valenana officinalis L. Народні назви: маун аптечний, одолян, козлик, котяча трава, бісове ребро. Родина валеріанові — Valerianaccae. Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим корене¬вищем, густо вкритим численними бурувато-жовтнми коренями. Стеб¬ло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє (дудчасте), заввишки 0,7—1,5 м, вгорі розгалужене. Листки непарнопірчасті, розсічені, супротивні, при корені — черешкові, верхні — сидячі. Квіт¬ки дрібні, блідо-рожеві або блідо-фіолетові, пахучі, зібрані півзон¬тиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгасто-яйцевидна сім'янка. Цвіте у червні-липні. Росте на будь-яких грантах у різних районах, але переважно у вологих місцях, на лісових галявинах, у чагарниках, понад річка¬ми, на болотяних луках, в ярах, на схилах гір і в горах, на суб¬альпійських луках. Райони поширення — всюди на території СРСР, крім Крайньої Півночі і районів пустелі Середньої Азії. Основні райони збирання і заготівлі — Україна (Полісся.. Лісо¬степ, Карпати), Молдавія, Кавказ, Воронезька і Ростовська об¬ласті, Краснодарський край. Культивують її у багатьох областях СРСР. Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями. Запах валеріани гострий, своєрідний, ароматний. Смак пряний, гірко-солодкий. Збирають кореневища разом з коренями восени (у вересні-жовтні), після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли, а підземна частина — товсті м'ясисті корені — містить найбільше лі¬кувальних речовин. На Кавказі валеріана відцвітає дуже рано і тому збирати її починають у липні. Викопані кореневища разом з коренями старанно очищають від землі, мигать у воді (у кошиках), підв'ялюють 1—2 дні на повітрі, а потім сушать у затінку, в теплому приміщенні, на горищі, на печі або у сушарках при температурі 35° С (не вищій ніж 40° С). Свіже кореневище біле, майже без запаху, під час сушіння темніє, набу¬ває темно-бурого забарвлення та характерного запаху. Кореневище валеріани містить ефірну валеріанову олію (1—3%), дубильні речовини, смоли і алкалоїди (валсрнн і хатинін), крохмаль, цукор, кислоти (яблучну, мурашину, оцтову і валеріанову). Ефірна олія валеріани складається з борнеолу та валеріанової кислоти і діє па організм заспокійливо, зніжуючи збудливість центральної нервової системи. Препарати валеріани часто призначають у поєднанні з бромом та іншими заспокійливими засобами. Експериментальне встановлено посилення гальмівних процесів у головному мозку при введенні з організм настоїв валеріани. Застосовують: 1) як заспокійливе при безсонні і неврозах сер¬цево-судинної системи — п'ють восьмигодинний настій 1 десертної ложки розтертого валеріанового кореня на 1 склянці теплої води по 2 столові ложки 3 рази на день (в аптеках продають готову спиртову настойку валеріани з конвалією і ефірну настойку вале¬ріани, які треба пити по 20—ЗО крапель тричі на день); 2) при спазмах гладком'язовнх органів, частому головному болю п'ють З рази на день теплий «лікарський чай», приготовлений з суміші сухих подрібнених лікарських рослин: 6 столових ложок деревію звичайного кип'ятять 10 хв в 1 л води, в цей гарячий відвар додають 1 столову ложку гіркого полину, 2 столові ложки листків холодной м'яти, 1 столову ложку дрібно посіченого кореня валеріани і все кип'ятять 1/2 год; 3) іаблетки-драже з екстракту кореневищ валеріани приймають по 1—2 шт. З—4 рази на день Препарати валеріани не спричинюють ніяких ускладнень. Беладонна звичайна — Atropa bella¬donna L. Народні назви: вовчі ягоди, сопне зілля, сонник. Родина пасльонові — Solanaccae. Багаторічна трав'яниста рослина з товстим багатоголовим ко-реневищем. Стебло пряме, заввишки 00—200 см, товсте, соковите, зелене або фіолетове, вгорі вилоподібне розгалужене, залозисто-пухнасте. Листки великі, чергові, яйцевидні, загострені, темно-зелені, верхні ростуть попарно, не закриваючи один одного, один з них більший, другий меншин, усе листя вкрите дрібними залозками. Квітки поодинокі, великі, пониклі, буро-фіолетово-червонуваті. Плід—куляста блискуча, чорна, схожа па вишию, соковита дуже отруйна кисло-солодка ягода. Цвіте у червні-серпні, плодоносить у липні—вересні. Росте в гірських лісах, на галявинах, біля рік. Райони поширення — Крим, Кавказ, західні обла¬сті України (Буковина), Молдавія, Краснодарський край, Закавказзя. Широко культивується п цих райо¬нах, а також на Україні (Полтавська область). Для виготовлення ліків використовують листки, іно¬ді корені беладоіши. Заготовляють листя на початку і під час цвітіння вручну, обриваючи великі нижні листки до '/2—'/з стеб¬ла. Під кінець цвітіння зби¬рають листки вдруге. Зі¬бране листя до сушіння обе¬рігають від сонячних про¬менів, зігрівання, сирості. Сушать їх якомога швидше. Корені культурної красавки заготовляють на другий рік (після висадження) восени, миють у холодній воді і рі¬жуть на кусочки завдовжки 10—20 см, товсті корені роз¬різують вподовж. Під час збирання не можна торкати¬ся очей, а закінчивши роботу, треба добре вимити руки. Сушать листя беладонни в закритих темних приміщеннях, що помірно опалюються, на вільному повітрі і горищах під залізним дахом. Насипають його тонким шаром, не ламаючи. В усіх випадках треба добре провітрювати приміщення і захищати листя від соняч¬ного проміння. Усі частини рослини дуже отруйні. Зберігають сировину в закритому, темному приміщенні, з доб¬рою вентиляцією, дотримуючи правил поводження з отруйними рос¬линами. Красавка містить дуже отруйні алкалоїди — атропін, гіосціамін і скополамін, які використовують як протиспазматичний і болезаспо¬кійливий засіб, а також для лікування виразки шлунка і дванадця¬типалої кишки, ниркових і печінкових колік, спазмів кишок, для розширення зіниць очей.