Математики Росії ХІІІ-ХІХ ст
Прогресивні реформи Петра І наприкінці XVII—на початку XVIII ст. прискорили економічний і культурний розвиток Росії. У великих містах було створено артилерійські, медичні і так звані «цифирні» школи, де викладали деякі загальноосвітні й спеціальні (професійного спрямування) предмети. У Москві відкрилась школа математичних і навігаційних наук, а в Петербурзі-— морська академія.
За наказом Петра І у 1725 р. було відкрито Петербурзьку Академію наук, а при ній — університет і гімназію, яка готувала дворянських дітей до вступу у вищу школу. У 1727 р. на роботу в Академію приїхав Л. Еилер. У цей час виконував обов'язки конференц-секретаря Академії X. Гольдбах — виходець з Німеччини. У 1740 р. він перейшов працювати в Міністерство закордонних справ, у Москву. Учений досліджував можливості перетворення розбіжних рядів у збіжні, інтегровність в елементарних функціях найпростішого нелінійного диференціального рівняння, розробляв теорію чисел.
В одному з листів до Ейлера, Гольдбах у 1742 р. висловив твердження: кожне натуральне число можна виразити сумою трьох простих чисел. Ейлер відповів, що для розв'язання цієї проблеми досить довести, що будь-яке парне число можна подати у вигляді суми двох простих чисел. Так понад 250 р. тому виникла проблема Гольдбаха—Ейлера, яку частково розв'язав академік Виноградов, але повністю вона і досі не розв'язана.
Службова посада позбавляла Гольдбаха можливості читати лекції, а Ейлер, який постійно спілкувався з молоддю, завжди підтримував талановитих студентів, дбав про підготовку нових наукових кадрів. Учнями Ейлера були такі перші російські математики, як С. К- Котельников, С. Я. Румовський, С. О. Гур'єв та ін. Написані ними оригінальні підручники значно підвищили рівень викладання математики й фізики в навчальних закладах Росії першої половини XIX ст. Збільшилося число вчених-математиків і на периферії. У Казанському університеті працював видатний математик М. І. Лобачевський, у Харківському деякий час був ректором Т. Ф. Осиповський. Саме в цей час тут вчився М. В. Остроградський.
Т. Ф. Осиповський відзначався прогресивними суспільно-політичними поглядами. Він гаряче підтримував молодь, різко критикував запроваджені урядом порядки, намагався змінити їх, полегшити становище студентів. Реакційне настроєні професори Харківського університету домоглися його звільнення. З 1820 р. вчений не викладав у вищих навчальних закладах, а займався лише науковою діяльністю і роботою в галузі оптики.
Молодшим сучасником Т. Ф. Осиповського був В. Я. Буняковський. Доктором математичних наук він став у 21 рік. З 1827 р. молодий професор почав читати лекції з математичних дисциплін у вищих військових училищах Петербурга, інституті інженерів шляхів сполучення, а згодом у Петербурзькому університеті. У 1830 р. вченого обрали членом Петербурзької АН. З 1864 по 1889 р. він був її віце-президентом. В. Я. Буняковський працював переважно в теорії чисел і теорії ймовірностей.
Поряд з М. В. Остроградським і П. Л. Чебишовим В. Я- Буняковський багато зробив для підвищення наукового рівня викладання фізико-математичних дисциплін у середній і вищій школі. Він написав і видав у 1844 р. підручник з арифметики, наполегливо працював у галузі перекладу математичних термінів з французької мови на російську. Учений був почесним членом усіх російських університетів та багатьох наукових товариств, користувався великим авторитетом серед професорів і любов'ю студентів за лагідність, доброзичливість і чуйне, ставлення до людей. Президія Петербурзької АН в пам'ять ученого встановила премію ім. В, Я. Буняковського, яку кожних три роки присуджували молодим ученим за важливі дослідження в галузі математики.
Серед видатних російських учених другої половини XIX ст. слід згадати професора (з 1868 р.) Петербурзького університету О. М. Коркіна. Разом з П. Л. Чебишовим він відіграв значну роль в організації Петербурзької математичної школи. Коркін працював у галузі теорії чисел і в теорії інтегрування рівнянь з частинними похідними. Він винайшов метод інтегрування рівнянь, який дає змогу від даної системи рівнянь перейти до еквівалентної іншої, в якій кількість рівнянь і кількість незалежних змінних зменшується на одиницю порівняно з початковою системою. Разом з професором Є. І. Золотарьовим Коркін зробив важливе відкриття в галузі теорії так званих квадратичних форм, що розглядаються в теорії чисел.
Золотарьов займався також розробкою теорії подільності многочленів як цілих алгебраїчних чисел і в цій галузі на 4 роки випередив Ю. Дедекінда (німецький математик, 1831—1916). Удосконаливши теорію алгебраїчних чисел, вчений вивів квадратичний закон взаємності, що дало змогу йому блискуче розв'язати одну із складних проблем інтегрування многочленів четвертого степеня, поставлену ще П. Л. Чебишовим. Золотарьов досяг також значних успіхів у розробці теорії найкращого наближення до нулів як границь деяких функцій, виражених відповідними многочленами.Видатним ученим-математиком другої половини XIX ст. був Г. Ф. Вороний. Через п'ять років після закінчення Петербурзького університету він уже працював на посаді професора Варшавського університету, в якому вчився тоді майбутній польський учений-математик В. Серпінський.