МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ БОГОЛЮБОВ (нар. 1909)
Явище надтекучості відкрив у 1938 р. радянський академік П. Л. Капиця. Як відомо, при температурі 4,2°К і нижче, аж до абсолютного нуля
(0°К=-273,16°С) гелій переходить у рідкий стан, якщо зовнішній тиск нижчий за 25 атм. Якщо температуру знизити до 2,19°К, то гелій переходить у надтекучий стан: він повністю втрачає свою в'язкість, яка характерна для всякої рідини. У такому стані рідкий гелій зовсім вільно протікає через як завгодно тонкі капіляри; для цього не потрібно різниці тисків, подібно до того, як для струму в надпровідниках не потрібно різниці потенціалів. Як виявилося пізніше, між цими двома явищами існує глибока фізична і математична схожість; вона полягає в тому, що надпровідність можна розглядати як надтекучість електронів у металі.
Глибокі дослідження руху надтекучої рідини показали, що для рідини в такому стані (низькі температура і тиск) характерна висока впорядкованість її окремих частинок, тоді як звичайно в рідині або газі окремі частинки розташовані хаотично. Це зумовлено інтенсивною взаємодією окремих частинок надтекучої рідини. Найбільш інтенсивна вона між частинками з протилежно напрямленими швидкостями. Завдяки складним процесам, що відбуваються в рідині при температурі, близькій до абсолютного нуля, вона втрачає в'язкість і, як було вже зазначено, стає надтекучою, тобто вільно проходить через найтонші капіляри.
Явище надпровідності було встановлене ще в 1911 р. голландським ученим Г. Каммерлінг-Оннесом. Учений охолоджував спочатку гелій, а потім ртуть до температури, яка лише на кілька градусів була вищою від абсолютного нуля. Каммерлінг-Оннес побачив дивне явище — ні гелій, ні ртуть не чинили ніякого опору електричному струму, що проходив через них. При абсолютній температурі 4,12° К ці речовини перейшли в стан надпровідників. При вивченні явищ, що супроводять появу надпровідності, виявилося, що атоми в металах розташовані не хаотично, а правильними рядами, утворюючи так звану кристалічну решітку. Електричний струм, що являє собою потік електронів, проходячи через метал, зустрічає на своєму шляху атоми кристалічної решітки. При цьому електрони віддають свою енергію атомам решітки, внаслідок чого гальмуються, тобто електричний струм зустрічає певний опір. Сучасна так звана квантова фізика твердить, що кристалічна решітка при температурі, близькій до абсолютного нуля, не чинить електричному струму ніякого опору; струм тече в такому металі вільно, без джерела живлення — метал стає надпровідником. Такий характер має явище надпровідності, якщо подати його в спрощеному вигляді.
Насправді ж процеси, що відбуваються у внутрішній структурі надпровідника, коли проходять електрони струму, дуже складні, для правильного кількісного опису їх взаємодії потрібний складний математичний апарат.
Ще в 1950 р. англійський учений Фреліх склав основне рівняння для розв'язування задач надпровідності, але через виняткову його складність учений не зміг розв'язати цього рівняння. Проте його передбачення щодо характеру явища надпровідності експериментальне блискуче підтвердилися. Розв'язати рівняння Фреліха намагалися вчені багатьох країн, зокрема Австралії і Америки, їхні праці не дали остаточного розв'язання. Цю надзвичайно складну проблему розв'язав Микола Миколайович Боголюбов.
Створення теорії надпровідності відкриває широкі перспективи для розв'язання багатьох практичних важливих завдань, пов'язаних з використанням надпровідників у сучасній техніці. Ці важливі праці про надпровідність М. М. Боголюбова були відзначені премією ім. Ломоносова (1957 p.). За розробку нового методу в квантовій теорії поля і статистичній фізиці, що привів, зокрема, до обґрунтування теорії надтекучості і теорії надпровідності, у 1958 р. М. М. Боголюбов удостоєний Ленінської премії.Поряд з широкими науковими дослідженнями Микола Миколайович веде і різнобічну науково-організаційну та лекторську роботу. Починаючи з 1936 р. він очолював кафедру математичної фізики в Київському державному університеті, а з 1953 р.— кафедру теоретичної фізики у Московському державному університеті ім. Ломоносова. Кожна лекція М. М. Боголюбова була творчою, завжди мала щось нове, створене ним самим, і тому захоплювала слухачів. Пізніше (1946— 1949 pp.) він був деканом механіко-математичного факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка і одночасно керував деякими відділами Академії наук УРСР. З 1946 р. завідував відділом теоретичної фізики Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР. У 1951 р. Боголюбову, як визначному вченому в галузі теоретичної фізики, було доручено також керівництво лабораторією теоретичної фізики Об'єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубно. У цьому інституті головним чином була остаточно розв'язана і оформлена складна проблема надтекучості і надпровідності.
У січні 1965 р. Миколу Миколайовича Боголюбова було обрано директором Об'єднаного інституту ядерних досліджень на сесії повноважних представників урядів дер-жав-членів цього інституту.
Микола Миколайович приділяє велику увагу і підготовці нових наукових кадрів. Він керує кількома математичними семінарами, в яких виростають нові вчені. Ним створені наукові школи теоретичної фізики в Москві і нелінійної механіки в Києві. Зараз М. М. Боголюбов працює директором Київського інституту теоретичної фізики.