Палладін Олександр Володимирович

Народився в Москві у родині майбутнього академіка Петербурзької Академії наук, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин В.І.Палладіна. Закінчив Петербурзький університет (1908 р.). Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1908—1916 рр.), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914—1916 рр.), професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва (1916—1923 рр.), водночас у 1921—1931 рр. завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту. З 1925 р. очолював Український біохімічний інститут (з 1932 р. — Інститут біохімії АН України), водночас у 1934—1954 рр. завідував кафедрою біохімії Київського університету. Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м’язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення. Показав, що одним з попередників креатину є аргінін (1916 р.). Вивчив особливості обміну в м’язах при роботі, відпочинку і тренуванні, що стало основою теорії фізичної культури. Вперше в СРСР почав біохімічні дослідження вітамінів (1919 р.). Виявив зв’язок між порушеннями обміну речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті і поліневриті. Синтезував водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол, що отримав широке застосування в медичній практиці. Першим почав систематичне вивчення біохімії нервової системи. Роботи щодо біохімії нервової системи, проведені О.В.Палладіним та його учнями на клітинному, субклітинному та суборганоїдному рівнях при різноманітних функціональних і патологічних станах, заклали основу функціональної біохімії головного мозку.Олександру Палладіну, який фактично з ранніх років вважав, що продовжуватиме справу свого талановитого батька, пощастило і з вчителями. В університеті ними стали видатний фізіолог М.Є.Введенський і великий І.П.Павлов. Обидва не тільки допомогли молодому дослідникові визначитися в професії, але й, розпізнавши в ньому нахили, правильно визначили майбутні напрямки його досліджень. Після завершення підготовки до дослідницької діяльності в лабораторіях Гейдельберга, Тюбінгена і Гессена О.В.Палладін швидко досяг визначних наукових результатів. Він завжди володів даром визначати шляхи наукового розшифрування проблем. Перша з них пов’язана з дослідженням креатину. Серією блискучих експериментів О.В.Палладін довів, що утворення креатину відбувається головним чином у м’язах, а не в печінці, як стверджували деякі вчені. Це стало темою його магістерської дисертації та монографії «Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин» (1916 р.). Креатин виявився перспективним науковим напрямком, і О.В.Палладін продовжував розробляти його протягом багатьох років, повертаючись до нього на нових методичних рівнях і можливостях біохімічної науки. Дослідження креатину підтвердили важливе значення цієї речовини в життєвих процесах і сприяли оформленню біохімії м’язової діяльності як самостійного напрямку. В 1920-ті роки О.В.Палладін узявся за одну з найскладніших галузей науки — біохімію нервової діяльності. Тут його дослідження також тривали протягом десятиріч. Він встановив біохімічну топографію нервової тканини: особливості хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально відмінних частин центральної та периферичної нервової системи. Було вивчено також особливості обміну білків, вуглеводофосфорних сполук і нуклеїнових кислот у нервовій тканині при збудженні і гальмуванні і встановлено важливі закономірності внутріклітинної локалізації та вікових змін активності ферментних систем, що розщеплюють білки. У 1940-ві роки узагальнив матеріал з біохімічної статики, тобто за визначенням хімічного складу різних відділів мозку, а також дані про динамічну біохімію нервової системи, що включає визначення окремих біохімічних реакцій, які відбуваються в нервовій тканині, та про активність ферментів, які каталізують ці реакції. Він також сприяв розвиткові біохімії нервової системи шляхом вивчення обміну речовин у нервовій тканині при різноманітних функціональних станах. О.В.Палладін, як ніхто, розумів актуальність патохімічних досліджень і перш за все вивчення біохімії головного мозку при патологічних діях на організм. Роботи з патобіохімії нервової системи мали безпосередній вихід у практику охорони здоров’я. Ще один важливий напрямок наукових досліджень О.В.Палладіна, в якому він досяг значних результатів, — біохімія вітамінів та авітамінозів, вплив характеру харчового раціону на обмін речовин. Тут, як і в інших сферах його наукових інтересів, яскраво виявилася здібність О.В.Палладіна швидко знаходити практичне застосування результатів фундаментальних досліджень. У роки Великої Вітчизняної війни на основі досягнень біохімії харчування і вітамінів було почато розробку ліків з яскраво вираженою гемостатичною дією. Це були препарати типу вітаміну К та його похідних, що сприяли припиненню кровотечі та якнайскорішому загоюванню ран. В умовах евакуації Інституту біохімії в Уфу при активному сприянні О.В.Палладіна Уфимський вітамінний завод у лютому 1942 р. почав випускати вітамін К3. При численних позитивних якостях цей препарат мав недолік — погано розчинявся у воді, що значно обмежувало його застосування. О.В.Палладін вирішив отримати його водорозчинний аналог. У лабораторії Уфимського вітамінного заводу було проведено серію успішних експериментів i синтезовано новий водорозчинний аналог вітаміну К, названий вікасолом. Випробування вікасолу в клініках і шпиталях Уфи підтвердило його лікувальну цінність не лише при авітамінозі, — при пораненнях, захворюваннях, пов’язаних з кровотечею, вікасол практично сприяв загоюванню ран. Після визволення Києва лабораторія О.В.Палладіна взялася за дослідження дуже важливої у дні війни теми — біохімії аліментарної дистрофії. Ця хвороба з’явилася у людей через тривале голодування. Для успішного лікування дистрофії необхідно було вивчити її біохімію. В тяжких умовах військового часу було вивчено азотистий, вуглеводний, мінеральний обмін, склад крові, а також активність деяких ферментів. Дослідження показали, що головний момент в аліментарній дистрофії — білкове голодування — є причиною неможливості синтезу ферментів, що у свою чергу призводить до розладів у процесах обміну речовин. Отримані результати мали велике теоретичне і практичне значення. О.В.Палладін — засновник ряду актуальних наукових напрямків, що стали основою сучасної біохімії і молекулярної біології, теоретичної і практичної медицини. Серед них біохімія нервової діяльності (нейрохімія), м’язової діяльності, харчування, зокрема біохімія вітамінів, гіпо- та авітамінозних станів, порівняльна й еволюційна, а також біохімія спорту. Ці напрямки, що склали базис функціональної біохімії, упродовж десятиріч успішно розроблялися і розробляються учнями та послідовниками О.В.Палладіна в Україні і в інших державах. Нагромаджений фактичний матеріал, виявлені загальнобіологічні закономірності та практичні розробки здобули світове визнання. Одне зі свідчень цього — той факт, що О.В.Палладіна протягом півстоліття запрошували виступити з програмними доповідями на численних міжнародних фізіологічних і біохімічних конгресах і практично на всіх з’їздах фізіологів, біохіміків і фармакологів в СРСР. О.В.Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, товариств фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, а також засновник «Українського біохімічного журналу» і міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The International Journal of Neuroscience». Понад чотири десятиріччя О.В.Палладін вів педагогічну діяльність. Він читав курс фізіологічної (біологічної) хімії в Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, в Харкові в університеті і медичному інституті, в Київському університеті. В 1921 р. організував науково-дослідну кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, що в 1925 р. була перетворена в Український біохі-мічний інститут (зараз — Інститут біохімії ім. О.В.Палладіна). В 1934 р. з ініціативи О.В.Палладіна створено кафедру біохімії на біологічному факультеті Київського університету, якою він керував упродовж двох десятиріч. У 1924 р. видано перший в СРСР «Підручник фізіологічної хімії» О.В.Палладіна, що протягом 30 років був єдиним, витримав 25 видань дев’ятьма мовами. Наукова школа О.В.Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, що працюють у рiзних кiнцях свiту. Багато з них керують науковими напрямками і продовжують на новому методичному рівні розробку напрямків і проблем, основи яких заклав у 1920—1930-ті роки О.В.Палладін.