Гру Харлем Брундтланд
Проте парламентські вибори 1989р. виявилися тяжким випробуванням для Брундтланд і очолюваного нею уряду. Вона та її соратники вбачали головну задачу в тому, щоб НРП не спустилася до небезпечно низької відмітки, яка б не дозволила зберегти соціал-демократичний кабінет після виборів. Варто сказати, що під час передвиборчої боротьби найбільш впливовим аргументом НРП виявився авторитет прем`єр-міністра. Опитування показали, що троє з чотирьох норвежців оцінюють діяльність Брундтланд на посаді керівника уряду як успішну, вона лідирувала як кандидат на цю посаду в подальшому. Підкріпленню її авторитету послугував внесок прем`єр-міністра в роботу‚ яка призвела до затвердження норвежського міста Лілліхаммера як місця проведення зимових Олімпійських ігор 1994р. В країні, де зимові види спорту є частиною життя більшості громадян, це викликало вибух ентузіазму.Однак‚ вибори не принесли перемоги НРП. Загальний результат виявився найнижчим за всю післявоєнну історію країни. 12 жовтня 1989р. Гру Х. Брундтланд іде у відставку.
Проте, буржуазний уряд виявився недовговічним. Вже через рік розгорілася урядова криза через розбіжності з питань про майбутнє відносин з Європейською співдружністю. 3 листопада 1990р. було сформовано новий уряд на чолі з Брундтланд.
З жовтня 1989р. по листопад 1990р. вона займала посаду голови зовнішньоекономічного конституційного комітету парламенту‚ який відіграє відчутну роль у формуванні зовнішньополітичного курсу країни. Але свою діяльність на міжнародній арені Брундтланд розпочала ще в 1983р. коли стала головою Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку. Доповідь комісії під назвою «Наше спільне майбутнє» була запропонована в 1987р. і вона отримала широкий резонанс в усьому світі. Природоохоронну діяльність Брундтланд завжди відрізняла готовність до діалогу‚ пошуку компромісних рішень. Та захоплення справою охорони навколишнього средовища не зробило її «політиком від екології». Не випадково доповідь її комісії містить достатньо зрозумілий лозунг: «Мислити глобально‚ діяти локально » (його‚ до речі‚ можна розглядати і як її життєве кредо).
Запропонована комісією концепція стійкого розвитку в інтересах екології була доповнена Брундтланд принципом міжнародного консенсусу у відношенні екологічного росту‚ оскільки погіршення глобальної економічної ситуації вона пов`язує з наростаючими труднощами‚ особливо «третього світу».
Серед чисто екологічних питань Брундтланд особливу увагу приділяла проблемам захисту атмосфери. В ході візиту в США в 1989р. вона запропонувала створити при ООН міжнародний фонд захисту атмосфери за рахунок відрахування розвиненими країнами 0‚1% свого ВНП.
Зусилля Брундтланд в цій галузі принесли їй безумовне визнання міжнародної спільноти. Вона стала володаркою кількох престижних премій‚ в тому числі «Премії третього світу»‚ «Премії миру Ганді». З використанням отриманих коштів Брундтланд заснувала в січні 1990р. власний екологічний фонд для фінансової підтримки різноманітних проектів‚ направлених на розв`язання конкретних проблем охорони иавколишнього середовища.
Зовнішньополітичні погляди Брундтланд‚ курс‚ що вона його проводить в якості голови уряду‚ в значній мірі спираються на доволі стійкий консенсус серед ведучих політичних партій з принципових міжнародних проблем.
Його основу складають активна участь в НАТО і відповідні союзницькі зобов`язання‚ широке політичне‚ економічне і військове співробітництво з США‚ а також з ведучими західноєвропейськими країнами‚ підтримання нормальних стосунків з Радянським Союзом.
Пріоритетними напрямками політики уряду Брундтланд були скорочення ядерної зброї‚ заборона ядерних випробувань‚ ліквідація хімічної зброї і заборона її виробництва.
Треба віддати належне Брундтланд і її кабінету: вони зуміли достатньо далеко продвинутися у питанні щодо ядерних випробувань‚ запропонувавши надати в розпорядження глобальної системи контролю свої сейсмічні станції. Вона також неодноразово підіймала питання стосовно встановлення без`ядерного статусу Норвегії‚ але їй довелось протистояти своїм союзникам в НАТО‚ а також і з буржуазною більшістю в парламенті‚ тому розв`язання цього питання було відкладено.
Не менш складною для Брундтланд стала проблема участі Норвегії в Європейській економічній співдружності. Загалом‚ більшість норвежців відкидало ідею вступу до «Спільного ринку». Соціал-демократи також не належали до прихильників ЄЕС. Проте‚ Гру Брундтланд знов проявила свою здатність відчувати зміни і виробила чітку лінію свого уряду‚ яка полягала у поступовому пристосуванню до майбутнього єдиного ринку з ЄС.