Михайло Петрович Драгоманов
Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м.Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.
Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дісциплінами, а надто минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії О. Стронін прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М.Драгоманов, який і сам згодом став одним з перших українських просвітителів.
1859 р. допитливий юнак вступає на історико – філологічний факультет Київського університету. Вища школа, звідки вийшло чимало українських діячів, завжди була індикатором суспільних суперечностей, тож неважко уявити, які настрої панували серед студентства напередодні і на початку суспільних реформ у Росії. Ще під час навчання М. Драгоманов ступив на освітянську ниву: викладає у недільній школі на Подолі, а після її закриття – у Тимчасовій педагогічній школі.
І згодом, випускник університету, він не пориває з педагогічною діяльністю – працює в 2-й Київській гімназії. Якраз просвітництво приводить Драгоманова 1863 р. до Київської громади. Тут знайомиться він з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами. Свої творчі пошуки й практичну роботу спрямовує на зближення школи з життям, охоплення освітою широких масс, максимальне підвищення її ефективності. Незважаючи на указ міністра внутрішніх справ Валуєва, що обмежував вживання української мови, публікує в газеті «Санкт – Петербургские ведомости» низку статей: «Земство и местный элемент в народном образовании», «О педагогическом значении малорусского языка» та ін., де відкрито виступає проти політики русіфікації школи й обстоює навчання рідною, українською мовою. Ця проблема стає особливо актуальною з появою в Україні земств, які відігравали значну роль в розвитку освіти.
Разом з тим, досліджуючи історію стародавнього світу, він простежує механізм функціонування суспільства та держави і доходить висновку, що суспільство – цілісна система, розвиток якої тісно пов*язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це дає йому змогу закласти підвалини політичної доктрини: «Зменшивши бодай трохи те, що сам народ називає своєю темрявоою, ми підкопаємо й ті основи, що на них тримається і здирство, яке заїдає народ».
1864 р. М. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кучинською, яка стала йому вірною дружиною і помічницею. В першій половині 1870 – х рр. Вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладала і популяризувала в російських журналах твори українських письменників, займалася дослідженнями в галузі українського мовознавства.
У своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» М. Драгоманов показав себе як неординарний історик, з власною концепцією, яка суперечила офіційній. Так, розпочавши розповідь з прадавніх часів, він доводить, що сучасний український народ – спадкоємець не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства.
З 1864 р. він – приват-доцент, а з 1870- го – доцент кКиївського університету. З метою вдосконалення кваліфікаціі, Драгоманов виїжджає на три роки за кордон. У великих університетських центрах Гейдельберга, Берліна, Рима, Відня, Флоренції та ін. досліджує місцеві архіви, знайомиться з дійсністю європейських країн, передовою думкою і провідними політичними теоріями, зокрема П.-Ж. Прудона, що мали вплив на формування власної політичної концепції вченого, вивчає становище національних меншин, у тому числі й слов*янських народів, серед них галичан у складі Австро-Угорщини і поляків у складі Німеччини.1873 р. він повертається до Росії з уже сформованою політичною доктриною федеративного соціалізму. Майбутня держава уявлялося йому федерацією вільних громад, які б об*єднували людей на підставі спільних території та господарської діяльності й становили автономні національні одиниці. Для досягнення цієї мети він визначив три етапи: духовно-просвітницький, політичний(здобуття політичних свобод, запровадження конституції) та реформування соціально-економічних відносин. Рішуче засуджуючи політичні авантюри й насильницькі революції, Драгоманов вважав, що будь-який політичний рух повинен характеризуватся участю в ньому всього народу, а також розділяв у своїй політичній доктрині часовою дистанцією культурно-просвітницькій і політичний етапи творення держави, бо в суспільстві, не здатному керувати собою, самоуправлятись, зазначав він, не може бути й мови про радикальні зміни. «Доки не виробимо собі лексикона і граматики, не видамо пам*яток нашої мови з ХІ ст. до пісень, не напишемо історії свого народу… доти мусимо сидіти, присипавши голову попелом, у політику не лізти й прокламацій не писати». Тим-то й приділяв Драгоманов таку велику увагу розвиткові української літератури, вітав «Граматику» П. Куліша, ретельно досліджував творчість Т. Шевченка.