Генріх Гейне

Я ж тую мову знаю,

Мені вона своя,

Коханої обличчя –

Граматика моя!

У перекладах Лесі Українки виразно відчуваються й краплі гейневської гіркоти, що прориваються крізь уявну ідилію і знищують її:

Пустіючи так, немов діточок двоє,

“Ховатись” ми здумаєм в лісі та в полі, –

І так заховалися мудро обоє,

Що потім уже не знайшлися ніколи.

Проте життя поета на батьківщині, як і раніше, не влаштоване. Дядько Соломон матеріально підтри¬мував племінника, видання творів приносило прибуток. Але весь час Гейне почував себе національне ущемле¬ним. Все це підштовхувало його до рішення залишити батьківщину.

Паризький період життя і творчості влітку 1830 р. Гейне відпочивав на Балтійському морі. Там його за¬стала звістка про революцію у Франції. «Це були сонячні промені, загорнуті в газетний папір»,— зга¬дував поет.10 серпня він записав, радіючи, у своєму щоденнику: "Зникло моє бажання спокою. Нині я знову знаю, що я хочу, чого від мене потрібно, що я повинний робити... Я син революції, і знову хапаюся за невразливу зброю, над якою мати моя вимовила своє магічне благословення... Квітів, квітів! Я увінчаю свою голову на смертельну боротьбу. І також ліру, дайте мені ліру, щоб я проспівав бойову пісню... Слова, подібні до палаючих зірок, що падають з висоти, підпалюють палаци й освітлюють хатини... Слова, подібні блискучим метальним списам, що злітають до сьомого неба й уражають благочестивих лицемірів, що пробралися туди, у святе святих. Я весь - радість і спів, я весь - меч і полум'я".

Того ж літа в кількох німецьких містах прокотилася хвиля єврейських погромів. У травні 1831 р. Гейне залишив Німеччину і переїхав до Па¬рижа.

Розвиток революції розчарував поета. 'Трон, який ще недавно належав великому Наполеону, нині посів нікчем¬ний, обмежений Луї Філіпп — ставленик фінансової бур¬жуазії В країні розпочалася скажена гонитва за грішми. Довкола всі були зайняті тим, що наживали і збільшували статки. Виникло багато політичних партій та угруповань, Емігранти різного політичного забарвлення намагалися перетягнути поета на свій бік.

Пристрасний поборник справедливості та тонкий шанувальник мистецтва, Гейне почувається розчарова¬ним. Подібно до Байрона, він втрачає інтерес до політики. Натомість шириться коло його друзів-митців. Тісні дружні взаємини підтримували з Гейне письмен¬ники Бальзак, Жорж Санд, Беранже, Дюма, Андерсен, Гюго, композитори Шопен, Ліст, Берліоз, художники, актори, співаки... Його вірші перекладаються фран¬цузькою мовою і широко друкуються у Франції. Не¬забаром він стає таким же знаменитим у Франції, як і в себе на батьківщині.

Гейне ніколи не був мисливцем за жінками в некрасивому і низькому значенні слова, і на схилі свого життя він з щирістю запевняв у прозі і віршах, що він ніколи не спокусив дівчини і не торкнувся жінки, про яку йому було відоме, що вона заміжня. Приблизно у той самий час, коли Гейне опублікував вірша "Паризькі жінки", йому зустрілося прекрасне дитя природи, що повинне було зробитися його вірною супутницею до самої смерті, французька робітниця, що продовжує жити в його віршах під ім'ям Матильди. У його духовному житті поета вона приймала таку ж саму участь Християна в духовному житті Ґете. Вона відрізнялася італійським темпераментом, а господарських чеснот у неї було так само мало, як у самого поета, що хоча і зітхав іноді з приводу свого "домашнього Везувію" і "розтратниці", але все-таки знайшов своє щастя в цьому шлюбі. Як Ґете зі своєї Христианою, так і він зі своєї Матільдою жив спершу у цивільному шлюбі, але він строго стежив за тим, щоб її поважали, як його дружину, і кожне заподіяна їй образа зачіпала його дошкульніше, ніж найважча, нанесена йому самому образа. У загальному його шлюб представляє значно більш утішну картину, чим шлюб Ґете, що, звичайно, не перешкодило німецьким філістерам обурюватися ним так само, як і його мнимою розпустою.