Макс Планк

Планк (Planck) Макс (1858-1947), німецький фізик-теоретик, автор гіпотези квантів, один з основоположників квантової теорії, іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1913) і почесний член АН СРСР (1926). Запровадив (1900) квант дії (постійна Планка) і, виходячи з ідеї квантів, вивів закон випромінювання, названий його ім'ям. Праці по термодинаміці, теорії відносності, філософії природознавства. Нобелівська премія (1918).

Роки навчання

Макс Планк народився в родині юриста, професора права Кільського університету Йоганна Юліуса Вільгельма фон Планка й Емми Планк, уродженої Патціг. Коли хлопчику виповнилося дев'ять років, родина переїхала в Мюнхен. У Королівській Максиміліанівській гімназії, учнем якої він став, викладачем математики був Г. Мюллер. Людина винахідлива і дотепна, що вміла продемонструвати на простих і переконливих прикладах закони фізики, він розбудив у обдарованого учня інтерес до природничих і точних наук. Згодом Планк писав, що закон збереження енергії був прийнятий ним «як Євангеліє», як перший з тих «абсолютних законів», що керують зовнішнім світом.

Однак, вибираючи професію, Планк не відразу обрав фізику. Його приваблювала і класична філологія, і музика, неабиякі здібності до якої він виявляв ще в дитинстві, вивчившись грати на фортепіано й органі. І хоча фізика одержала гору, музика завжди залишалася на значному місці в житті Планка і навіть у деякі періоди витісняла інші інтереси.

Після закінчення гімназії в 1874 році Планк три роки займався в Мюнхенському університеті, де одержав грунтовну математичну підготовку. Але тільки після переходу в університет у Берліні, де він провчився рік під керівництвом таких видатних фізиків, як Г. Гельмгольц і Г. Кирхгоф, визначилося його покликання. Як писав згодом Планк, це відбулося завдяки вивченню їхніх праць, а не лекціям (Гельмгольц як годиться не готувався до лекцій і часом помилявся біля дошки, а Кирхгоф, хоча і готувався дуже ретельно, але читав нудно і монотонно), а також знайомству з публікаціями німецького фізика Р. Клаузиуса, одного з засновників термодинаміки і молекулярно-кінетичної теорії.

Звертання до термодинаміки. Професура в Кілі.

Саме роботи Клаузиуса обумовили на довгі роки особливу пристрасть Планка до термодинаміки. Не задовольнившись визначенням необоротних процесів, даним Клаузиусом, Планк запропонував більш загальне визначення. Ці роботи, на жаль, не викликали інтересу в наукових колах, не допомогли й особисті контакти, і переписування з відомими фахівцями з термодинаміки. Але Планк продовжував завзято працювати. У 1879 він захистив докторську дисертацію, присвячену другому началу термодинаміки, і вже через рік одержав посаду приват-доцента Мюнхенського університету, а в 1885 став професором. У 1897 уперше з'явилася його книга «Лекції по термодинаміці», що згодом багаторазово перевидавалася і перекладена на багато мов.

У 1887 Планку запропоноване місце екстраординарного професора в Кільскому університеті. День, коли прийшло це запрошення, Планк вважав одним зі найщасливіших у своєму житті. Він активно працює і добивається, зокрема, важливих результатів у галузі молодої науки, що розвивається, фізичної хімії, в якій відбуваються багато відкриттів, а також розробляє термодинамічну теорію дисоціації газів, осмотичного тиску, зміни точки замерзання розчинів.

Переїзд у Берлін.

У 1889 Планк запрошений на філософський факультет Берлінського університету на кафедру теоретичної фізики спочатку екстраординарним, а з 1892 ординарним професором. Саме в цей час він вперше отримав можливість встановити особисті наукові контакти з головними німецькими фізиками того часу.

Не залишилася осторонь і музична діяльність. Департаменту фізики була передана велика фісгармонія з багатьма регістрами, що, за пропозицією Гельмгольца, була виконана в нетемперованому настроюванні. Освоївши цей складний інструмент, Планк зробив порівняння з темперованим настроюванням, уведеним Бахом, і описав результати порівняння у статті, що була опублікована у 1893, у якій обгрунтував переваги настроювання Баха.

У середині 90-х рр. у фізиці сформувалася школа «енергетиків», що додержувалася думки, що на базі закону збереження енергії можна пояснити усі фізичні і хімічні явища. Проти цієї позиції виступив австрійський фізик Л. Больцман. Планк також взяв участь у дискусії й у своїй статті, що вийшла з 1896, підтримав Больцмана, хоча в той час (як сам Планк підкреслював пізніше) він був не тільки байдужний до статистичного підходу Больцмана, але навіть сумнівався в його правильності. Причиною тому була переконаність Планка в універсальності закону зростання ентропії, тоді як Больцман трактував цей закон як ймовірнісний. З цього приводу також виникла дискусія, що часом приймала гострі форми, і не занадто дружнє відношення Больцмана до Планка змінилося лише після «атомістичного» висновку останнім законів теплового випромінювання.