Мішель Монтень – французький гуманіст і філософ

ПЛАН:

1.Вступ

2.Філософські погляди Монтеня.

А) скептицизм;

Б) мистецтво життя;

В) натуралізм;

Г) раціоналізм;

3. Завдання філософії за Монтенем.

Якщо філологи займалися витворами людини, її літературою та філософією, то психологи й моралісти цікавилися самою людиною. Перший вислід зацікавлень і спостережень був скептичний, особливо у провідного мислителя тодішньої Франції, Монтеня.

Мішель де Монтень (1533-1592) походив з відомої купецької родини, що осіла в бордо завершивши правничі студії, займав політичні й адміністративні посади, був радником місцевого парламенту, потім бургомістром свого міста. Їздив також немало й по світі, знав світ і людей. Був людиною, зацікавленою життям, але дбав і про вигоди, любив працювати, але без надмірних зусиль. Писав задля власної приємності, по-аматорські, просто нотуючи спостереження над життям і людьми, не думаючи про наукові теорії та конструкції. Свої нотатки видав 1580 р. під назвою “Essais”. У пізніших виданнях додав іще нові їх частини (цілу 3-ю книгу у виданні 1588 р.). інспіровані вони були життям, але так само книжками, зокрема античних авторів, найбільше Секста Емпірика і взагалі грецьких скептиків.

Особливу рису філософських виведень Монтеня становило те, що вони були нейтральними щодо найдражливіших для філософів проблем – як та, чи існує Бог, чи існує окрема від тіла душа. Він хотів займатися лише безспірними фактами людського життя, що їх треба визнавати незалежно від особистої позиції.

Іншою рисою його виведень було те, що вони уникали загальних теорій. Монтень не дуже вірив у можливість останніх: можна описувати світ і людей, але намагатися в загальний спосіб подати їх природу – це, як він вважав, те саме, що хотіти стиснути воду в кулаці.

Природно, що його виведення мали певні скептичні риси. Але то був скептицизм особливого роду: вирощений на підґрунті не теорії, а життя, він виник не від відрази до світу та думки, а зі симпатії до них. Він виріс не лише з недовіри до теоретичних досліджень, а в більшій мірі з переконання, що не варто витрачати на них життя, що правильніше утримуватися від них, як це робили скептики.

Філософія Монтеня містила скептицизму рівно стільки, скільки було потрібно, щоб не торкатися заплутаних питань, щоб уникати фанатизму та жити в спокої. Скептицизм був для нього тільки способом полегшити й зробити приємнішим життя – відповідним, як судив, у важкі й неспокійні часи. Це був скептицизм, подекуди чимось схожий на той, що його пізніше поширюватиме Декарт, тобто був так само лише методом: як той методом здобування істини, так цей - облаштування собі життя.

Догматом скептичної філософії Монтеня було те, що доброю справою є зазнавати задоволення. А що зазнавати його можемо тільки живучи, то треба дбати про життя, яким би воно часом не було. J’aime la vie et la cultive talle qu’il a plu a Dieu de nous’loctroyer. І культ життя, епікуреїзм, був у Монтеня не менш сильним, ніж скептицизм. На цінність життя дивився, зрештою, тверезо, бачив, що

вона є відносною та суб’єктивною. Писав, що „життя не є ані добре, ані зле, є тільки місцем добра або зла – залежно від того, чи зробимо в ньому місце для добра чи зла”. Завдання розсудливої філософії бачив власне в тому, щоб учила знаходити місце для добра, для втішання життям, щоб була „мистецтвом життя”. Таке розуміння філософії, колись добре відоме еллінізмові, потім на півтори тисячі років згасле, тепер, завдяки Монтеневі, повернулося знову.