Олександр Духнович

Революційні події 1848 -1849 рр. В Угорщині О. Духнович не сприйняв і не підтримав. Обстоював рівність і рівноправність усіх народів. 27 квітня 1848 р. „розлючені мадяри вхопили” Духновича як „якогось розбійника”; після 8-денного утримання в Кошиці його відпустили.

Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві, де й похований.

Значний слід залишив О. Духнович на ниві народного просвітництва, зокрема в розбудові шкільництва. Відомо, що на початку 19 ст. На закарпатських землях не було жодного букваря, написаного для народних шкіл. Користувалися сербськими букварями, часословами та псалтирями, подекуди в нагоді ставали львівські видання українських букварів, різних читанок для початкових класів тощо.

Духнович сам „71 систематизував школу”. Першою його педагогічною і науковою працею була „Книжица читальная для начинающихъ”, що побачила світ у Будині і протягом 5 років витримала три видання.З педагогічних видань мали неабиякий успіх книги „Маленькая библія сї картинками”, „Краткая землепись”, „Катехизис Литургический”, „Сокращенная грамматика письменнаго русскаго языка”, „Народна педагогіка” тощо. Укладаючи своєрідні підручники-антології народного досвіду, досягнень культури, усталених принципів народної моралі, О.Духнович часто звертався до уснопоетичної творчості, до кращих зразків писемної літератури. Власне, ця самовідданість, уболівання за пробудження національного духу, відродження прилучили О.Духновича не лише до написання педагогічних книг, а й до заснування літературних альманахів, народних календарів („Місяцеслови”), до підготовки та видання історико-філософських книг...

Народознавча діяльність О.Духновича проявилася в кількох напрямах. Він пробував займатися фольклорною практикою, але, як твердить М.Мушинка, записав усього 9-10 народно-пісенних зразків, що увійшли до другого тому зібрння Я. Головацького „Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Записи ці, на жаль, не мають достатньої наукової цінності, крім тих архаїчних пісень, що виходили з ужитку. Однак, Духнович записував прислів”я , загадки,приказки, перекази, легенди, народні оповідання, байки, які щедро використовував у своїх художніх творах.

О.Духнович був, по суті, засновником етнопедагогіки у загальноукраїнському масштабі ( основні принципи сформулював у „Народній педагогїї”. Він заклав основи закарпатоукраїнської етномедицини („Домашній лікар”, „Наказ врачебний”. „Рецепт к отвращенію разних болізней і к достиженію глубокой старості”), чимало зробив і в утвердженні народної кулінарії („О препітаніи в нужді”, „Хліб із пырниці”, „Брашно із свербогузи”, „Леквар із бузиновых, земляничних й речничных ягод»).

У духовній спадщині О.Духновича значний поетичний, прозовий, драматургічний доробок. Свою літературну діяльність майбутній літератор розпочав ще в 1829р. віршем „Ода на тріумф Ніколая, царя Россіи”, але активно почав виступати з творами з 1847р. Об”єктом поетичних зацікавлень найчастіше виступають Бог, народ. Є в нього також чимало патріотично-закличних пісень, елегій, байок, дидактичних віршів.

Поетичні твори релігійної тематики є також невід”ємною частиною поетичної творчості О.Духновича. Більшість із них написана в народнопісенній традиції, що дає змогу читачеві проникнути у внутрішній світ автора, осмислити його світоглядні традиції та естетичні ідеали.

За своїми філософськими поглядами Духнович був ідеалістом, але в окремих питаннях пропагував матеріалістичні положення. У суспільних поглядах він стояв на позиціях просвітительства. Освіту вважав най важливішим засобом перетворення суспільства, відкидав революційну перебудову суспільного ладу.На демократичних і прогресивних принципах тодішньої європейскої педагогічної думки О.Духнович розглядає дидактико-методичні питання педагогики. Так, у книжці „Народна педагогія” детально продумана і укладена в систему як організація шкільництва, так і саме навчання дітей у школі та за її межами. Ця система грунтувалася на активній участі школярів у навчанні та свідомій праці вчителів і батьків у навчально-виховному процессі, на глибокому усвідомленні, що саме освіта і добре виховання підростаючого покоління – то надійний національний фундамент нроду.

„Тут потрібно,- писав учений,- щиру мати волю, щоб кожен дітей маючи хотів їх просвіщувати, щоб священики сіє завдання усилювано виконували, щоб собі за перший обов”язок служби взяли освіту, но не тільки так налегко, но серцем і душою”, а дяки щоб „службу науки не так з обов”язку, як з любові кінчили”. Критично ставлячись до тієї когорти дяків, які „викручуються, що в них немає способу, їм не платить ніхто”, Духнович каже, що не треба чекати „мзду за сіє”, слід свідомо працювати для себе самого, для ближнього. „Ви, родітелі,- звертається він до батьків,- турбуєтесь про виховання дітей, яким ви дали життя; повинні ви дітей ваших особливо хлібом благонравія кормити, щоб вони стали гідними членами суспільства, щоб вони на користь суспільству росли; це тільки через добре виховання, через науку їм сотворите”.