Олена Пчілка
Незадоволене існуючою системою педагогіки та шкільної освіти, насамперед відірваністю її він національного та народного коріння, подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей – а їх було шестеро – самотужки.
Ольга Петрівна багато зробила для розвитку їхніх здібностей, дала їм різнобічні знання: вчила музиці, малюванню, мовам, історії, заохочувала до літератури.
З вдячністю і гордістю називала Леся Україна свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня.
У кінці 90-х років родина Косачів переїжджає на постійне мешкання до Києва. Ольга Петрівна завідує літературним відділом “Київського літературно-артистичного товариства”, стає редактором і видавцем журналу “Рідний край”, виступає з доповідями про українських, російських та польських письменників, пише нариси та спогади про видатних діячів української культури: Т.Шевченка, Є.Гребінку, М.Лисенка, М.Старицького, М.Драгоманова, Б.Грінченка, П.Житецького та ін.Ольга Петрівна Драгоманова була активною громадською діячкою, для багатьох взірцем мужності, сили волі, незламності духу. Протягом усього життя вона наполегливо, безкомпромісно боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою. Неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школі українською мовою.
Своїм громадянським обов’язком Олена Пчілка вважала просвітительсько-виховну роботу. Багато енергії й таланту віддала справі виховання й освіти українських дітей, “щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали шанувати своє рідне”.
“Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна”, - неодноразово повторювала Олена Пчілка.
З 1908 року додатком до “Рідного краю” вона почала видавати щомісячний журнал для дітей, який так і називався – “Молода Україна”.
У 1917 році письменниця запропонувала створити при товаристві “Просвіта” комісію, яка б дбала про дітей, або “чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання”.
Олена Пілка не була прихильницею революційних методів боротьби за соціальну справедливість, оснований засіб перебудови суспільства вбачала в культурі та освіті.
“Мама не була соціалісткою, - згадувала дочка Олени Пчілки Ісидора, - вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мама була все життя і свої переконання висловлювала одверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі”.
Ліберально-просвітительські ідеї знайшли відображення в творчості Олени Пчілки, найбільше в її драматичних та прозових творах, присвячених змалюванню життя та пошуків його сенсу українською інтелігенцією.
Впровадження нових тем у літературу мало на меті довести цілковиту спроможність української мови в опануванні складних філософських, соціальних та суспільно-політичних явищ (всупереч твердженням деяких діячів російської та української культури, які вважали, що українська мова придатна лише для зображення побуту, природи та кохання).
Ольга Петрівна Драгоманова відома не лише як автор віршів, оповідань, байок, публіцистичних виступів. Вона була визначним ученим-літературознавцем, етнографом, фольклористом.
Їй належать такі праці, як “Українські колядки”, “Український народний орнамент”, “Українські народні легенди останнього часу”, “Українська гумористика”, “Почерки национальных типов в украинской народной словесности”.
Під час революції і громадянської війни Олена Пчілка жила в Гадячі. Тут вона організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси для дітей, редагувала місцеву газету. Потім вона переїздить до Києва, де в 20-30-ті роки працює в етнографічній та літературно-історичній комісіях Академії наук УРСР. У 1928 році за вислуги в розвитку української літератури, науки та культури її обрано членом-кореспондентом АН УРСР.