Марко Вовчок – основоположних прози для дітей
Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін.
Певна річ, що в перших оповіданнях Марка Вовчка немає яскравих образів протестантів, бунтарів, відвертих сміливих борців проти кріпосництва. Її герої тут – це, здебільшого, лагідні, сумовиті і навіть зовні покірні люди. Не завжди й пани-кріпосники виступають одвертими, жорстокими, свавільними самодурами. Про декого з них можна подумати, що вони добрі, гуманні пани. Але сила оповідань Марка Вовчка розкривається не стільки в характерах героїв, які, здебільшого, ледве накреслено, навіть не в окремих, хоч і дуже правдивих, картинах талановито вихоплених з глибин народного життя, а в могутньому подихові в них народної ненависті до кріпосницької системи в цілому, з усіма її породженнями: з підневільною, позбавленою радості, працею; з цілковитим безправ’ям трудящої людини; з нахабною сваволею звироднілих кріпосників та їхніх прихвоснів; з жахливою, тупою косністю, під корою якої були скуті невмирущі творчі сили народу.
Марко Вовчок в “Народних оповіданнях” високо піднесла здорову мораль представників народу, цілісність їх характерів, вірність у коханні і дружбі, чесність, здатність на самопожертву в ім’я інтересів іншої людини, яку спіткало горе, і невгасне прагнення до волі, якого не вбиває навіть смерть.
З особливо великим чуттям і любов’ю вона писала про жіноцтво. Ніжні, ласкаві матері; вірні в коханні дівчата; щирі, сердечні подруги; добрі, люблячі сестри; чисті, непорочні дівчата-підлітки – всі вони сповнені тієї принадної краси і душевного благородства, які народ обезсмертив у своїй поезії.
В лютому 1858 року “Народні оповідання” потрапили до рук Шевченка, що, повертаючись із заслання і чекаючи дозволу на в’їзд до столиці, змушений був кілька місяців жити в Нижньому Новгороді. Оповідання Марка Вовчка дуже йому сподобались. 18 лютого він написав у “Журнале”: “Не обходимо будет ей написать письмо и благо дарить ее за доставленую радость чтением ее вдохновенной книги”.
В одному із свідчень тих часів згадується, що Марко Вовчок звернулась з листовим проханням до Шевченка виправити що-небудь у її новій повісті, але він рішуче не дав на це згоди, мотивуючи досконалістю її творів.
Між Шевченко і Марком Вовчком було жваве листування, що не припинялося аж до смерті великого поета.
З кінця 1858 р. Шевченко став найближчим порадником Марка Вовчка, взяв на себе всі турботи в справі перекладів і видання її творів.
Російські оповідання Марка Вовчка нічим не поступаються перед українськими. Через два роки після першої публікації їх в “Русаком Вестнике” Добролюбов дав високу оцінку їм у своїй статті “Риси для характеристики руського простолюду”. Він дуже похвально відгукнувся про Марка Вовчка, як про автора оповідань з життя росіян і українців, зазначивши: “У нас немає причин роз’єднання з малоруським народом!” Він вважав, що “Марко Вовчко, у своїх простих і правдивих оповіданнях, є либонь перший і дуже вправний борець проти решток кріпацтва в суспільному житті і побуті. Докладно розглядаючи оповідання “Маша”, “Игрушечка”, “Саша”, “Катерина”, “Купеческая дочь” та ін., Добролюбов говорив: “з цих нарисів постає перед нами характер руської простої людини, що зберіг основні риси свої серед усіх збезличуючих, гноблячих, убиваючих відносин, яким він підлягав протягом кількох століть”. Особливо високо оцінив він оповідання “Маша” та “Игрушечка”.
З 1859 до 1863 р. з’явилось чимало творів Марка Вовчка, писаних українською і російською мовами. За кордоном вона закінчила “Ледащицю” і “Пройдисвіт”, написала повісті “Три долі”, “Від себе не втечеш” (“Павло Чорнокрил”), “Лимерівну”, оповідання “Не до пари”, “Два сини”, казки для дітей – “Кармелюк”, “Ведмідь”, “Невільничка”, “Дев’ять братів і десята сестриця Галя” та ін. Тоді ж з’явилися твори “Глухой городок”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Жили да были три сестры” та ін.
В кращих творах, написаних за кордоном, Марко Вовчок продовжувала розробляти ті ж таки теми, що й у “Народних оповіданнях” та “Рассказы из русского народного быта”. Оповідання “Ледащиця” має яскраво виявлений атикріпосницький характер і стоїть поруч таких талановитих творів, як “Козачка”, “Маша”, “Інститутка”. Прагнення кріпаків вирватися на волю тут піднесено до найвищого рівня драматизму. Жадане визволення приходить тоді, коли люди, вкрай понівечені кріпосницькою системою, уже не мають сили скористуватися з нього.