Євген Гребінка

письменниками, які, слідом за Гоголем, сприяли зміцненню но¬вого, реалістичного напряму в літературі, посилювали її викри¬вальну дієвість. Саме за це його цінували Бєлінський та Некрасов, саме це. в його спадщині згодом привернуло увагу Чехова і Горького.

Неперехідне значення й досі мають класичні байки Гребінки. У процесі становлення нової української літератури, коли визна¬чався шлях її розвитку, йшла боротьба за розширення тематич¬них обріїв, за її суспільну значимість та ідейну наснаженість, коли характерним було своєрідне співіснування, взаємо зв'язаність різ¬них стилістичних напрямків і течій, байка — витвір поетичної фантазії народу — відіграла значну роль у наближенні літерату¬ри до життя, до реалізму й народності.

Євгену Гребінці судилося стати найвизначнішим байкарем першої половини XIX ст. «Як байкопис,— зазначав І. Франко,— займає Гребінка перше місце в нашім письменстві». Звичайно,

ще до появи його байок на Україні вже існувала певна традиція. Байка широко побутувала в XVII—XVIII ст., використовувалася в курсах риторик і поетик, входила до перекладних збірників. Відомі звернення до цього жанру Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського і Л. Боровиковського. Особливо зросли принадність і авторитет байки після виступу І. Крилова. В. Бєлінський прямо зазначив, що «справжнім своїм торжеством на святій Русі байка зобов'язана Крилову».

Створюючи свої байки під безпосереднім впливом Крилова, наслідуючи кращі літературні й фольклорні традиції та викори¬стовуючи здобутки попередників. Гребінка зумів виявити власну творчу індивідуальність. «Гребінка,— за словами І. Франка,— йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського му¬жика».

Байка як жанр уже сама по собі передбачає критичне став¬лення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності того¬часної дійсності. Оригінальний національний колорит значно по¬силив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народно¬го читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм ко¬рінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнен¬ня й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижа¬кам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з на¬родних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

У цьому відношенні показова класична байка «Ведмежий суд». Запозичивши у Крилова тему (байка «Крестьянин й Овца»), Гребінка знайшов цілком оригінальне її втілення. Лисиця звину¬ватила Вола в тому, що він

...пив, як мошенник, брагу,

їв сіно, і овес, і сіль.Здавалося, Волові не випадало турбуватися, оскільки він не вчинив нічого протиприродного чи тим більше злочинного. Однак суддя Ведмідь та Вовки-підсудки знайшли звинувачення достатнім, щоб «його по-своєму судить». «Трохи не цілі сутки» мудру¬вали вони над справою. «Воно було б зовсім не диво,— сердито ревів Ведмідь,— коли б він їв собі м'ясиво», а Вовки заповзято завивали: «А то він сіно їв!» Безглуздість звинувачення тільки підкреслює цілковиту штучність розпочатої справи для формаль¬ного засудження Вола, бо він «ситенький був», а судді, як відо¬мо, розумілися саме на «м'ясиві», що, зрештою, визначило й вирок:

Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м'ясо розідрать суддям на рівні часті.

В чудовій своєю художньою лаконічністю й дотепністю, сти¬лістично тонкій і влучній, пересипаній канцеляризмами байці постає яскрава картина судового свавілля — від повної безза¬хисності невинного підсудного, якому й слова не дали промовити, і аж до типового факту, що донощику, Лисиці, теж перепадає частка — «ратиці» нещасного Вола. Ідейний зміст байки настіль¬ки прозорий, що вона навіть не увінчується звичайною для жан¬ру мораллю, зате сама назва — «Ведмежий суд» — постає афо¬ристичним узагальненням судового свавілля.