Богдан Ігор Антонич
Богдан Ігор Антонич народився в Новиці Горлицького повіту, в родині свяще-ника. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт, перед народженням Ігоря родина його змінила. Початкову освіту здобував Антонич дома, під наглядом приватною вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці.
Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх ще в се-редній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже ви-ключно у польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.
Восини 1928 р. Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського універ-ситету. Цей етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості. Бо хоч університет був польський велика частина його студентів скла-далася з українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета писати по-українському і помагали вивчити українську літературну мову. Перші свої українсь-кі вірші він читав у колі студентів-українців.
Антонич пристрасно включився у літературне та громадське життя столиці за-хідної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. у пластовому журналі “Вогні”. Потім він містив поезії в багатьох періодичних виданнях.
Незважаючи на велику поетичну творчість і трудний процес засвоєння літера-турної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцисти-ку. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав статті та рецензії; сперечався про політичні та громадські справи. Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Він склав лібрето до опери “Довбуш”. Деякий час редагував журнал “Дажбог”.
Антонич як поет починав з нічого – і тому його пізніший метеоричний зліт у найвищі сфери поетичного мистецтва був справді гідний подиву. Добрий літератур-ний смак і висока поетична культура молодого автора не дозволили йому друкувати ранніх творів: більшість із них залишалися в рукописах.
Антоничів ранній формалізм проявляється у строфічних експериментах його першої збірки: вони помітні особливо в сонетах. Найцікавіші сонети в першій збірці Антонича – ті, що написані сонетною формою.
“Привітання життя” – єдина збірка, де Антонич звертає головну увагу на “слухову” експериментацію. В цій збірці помітні впливи романтизму: впливи Поль-ських поетів; є бароккові образи – кончетті, є бароккова гра сонетною формою. В збірці ще не цілком освоєна слабо-тонічна система.
Перед нами збірка талановитого молодого поета, який одчайдушно себе шу-кає, блукаючі в чарівному і приманливому лісі світової поезії. В цих своїх часом на-віть дещо істеричних шуканнях він, зрештою, натрапив на родовища, яке стало його основним джерелом. Твір “Зелена елегія” – єдиний у цій збірці суцільно “Антони-чівський” твір, і його треба вважати за міцний місток до наступної збірки і всього зрілого доробку.
У другій збірці “Три перстені” Антонич стає вже завершеним поетом-майстром. Не так продовжує, як цілком міняє шлях, насправді розвиваючі техніку і колорит єдиного твору – “Зелені елегії”. Антонич вирішує, що цей новий напрям буде його справжнім шляхом.
Найголовніше його мистецько-філосовського світогляду становить дуже своє-рідне трактування природи. У “Трьох перстенцях” природа наче “фіксована” спога-дами краєвидів з дитинства і юності поета. Побут, обряди та звичаї села і краєвиди стають ніби чарівними картинами з дитячої книжки.
В цій збірці домінує ще один “лейтмотив” творчості Антонича: поетичне мис-тецтво та його таємниця ці у “Трьох перснях поет заворожує своєю музою, своїм да-ром. Мистецтво поезії тут “оказковане” і часто ототожнюється з таємничими проце-сами природи.
Жанрово в цій збірці бачимо дві, на перший погляд протилежні тенденції: лі-ричну та епічну. Довші поеми, що їх Антонич називає елегіями, це ніби своєрідні розповіді. Разом з ними зустрічаємо в збірці короткі ліричні мініатюри: відкриваєть-ся нам цілком унікальний образ або маленький космоси образів. Ці дві тенденції продовжуються від збірки в збірку і думка, і образи їхні стають що раз складнішими, глибшими, важчими.