Лариса Петрівна Косач

Петрівна Косач (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, “літературній “ родині. Їі мати – відома письменниця Олена Пчілка, Батько – юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьвитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світукраїнської міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.В останній рік життя в поемі. “Про велета” Леся Українка згадує:

Давно, в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку. Чула раз,

а й досі пам’ятаю. (1, 121)

Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила прервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі (“До мого фортепіано”). Проте музика зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: “Сім струн”, “Мелодії”, “Ритми”, “Пісні про волю”, “Лісова пісня”…

Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному учбовому закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала литературу – вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник “Стародавня історія східних народів”. З юних років цікавилась філософією, знайомилась з науковимсоціаліхмом, читала марксистську літературу.

Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона

написала вірш “Надія” – перший відомий нам твір письменниці. Глибоко вразила Лесю трагічна загибель у каторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційноїнародниці Марії Ковалевської, матері її найбжчої товаришки. У вірші “Віче”, згадуючи свої дитячі забави серед руїн замку Любарта в Луцьку, Леся Українка говорить, що діти “таємні товариства закладали”, співали “червоні пісні”. Відтоді в душі маленької дівчинки – майбутньої великої поетеси – проростали пеоші зерна протесту і непокори, розуміння того, що живе вона “у небезпечний час”, який вимагає “боротись до загину”. Відтоді і на все життя її захоплює герой, який “до землі прибитий списом, шепотів: “Убий не здамся!” (“Мріїї”).

Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884р. у львівському журналі “Зоря”, де було надруковано вірші 13-літньої поетеси “Конвалія” і “Сафо”. З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка “На крилах пісень”.

З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді “Плеяда”, часто буває також на потаємних сходах, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусіїї.