Іван Цюпа

! Серед кращих новел збірки — «Акації», «Коні воронії» та «Це було на світанку». їх герої — юна дівчина Леся, сільський наймит,

потім боєць армії Будьонного Прокіп Подорожник і Делегат

Після переможного закінчення громадянської війни недавній волосний продкомісар разом з такими ж бідняками, як і він, стає одним з організаторів першої в Зіньківському повіті Полтавщини комуни «Перемога», і вся родина переселяється на комунівський хутір, землі якого до революції належали одному з тамтешніх багатіїв. У ті ш роки комунарівський пастух Іванко вступає до лав юних піонерів.Світлі життєві дороги стеляться перед хлопцем. 15-річним юна ком за комнезамівською путівкою він вирушає до повітового міста Зінькова, вчиться в сільськогосподарській профтехшколі. Тут він багато читає, пише вірші, оповідання та нариси, підтримує зв'язки з газетами «На зміну», «Радянське село», «Більшовик Полтавщи¬ни». На сторінках останньої у 1927 році публікується перший на¬рис Івана Цюпи «Бірківський бій». В його основі — достовірні події часів громадянської війни про перемогу червоного загону над мах¬новськими бандитами. Творчу допомогу подав йому тоді письмен¬ник Пилип Капельгородський, який чуйно й уважно поставився до юнака.

Набувши у сільськогосподарській профтехшколі фахових знань і досвіду комсомольської роботи, Іван Цюпа деякий час працює секретарем комсомольського осередку в селах району. Про ці часи, про героїку комсомольських буднів пізніше письменник розповість у книзі «Дорогами юності» (1957).

Участь у колективізації, бурхлива комсомольська робота по¬лонили юнака, але все ж його не полишає прагнення вчитися далі. І він поєднує напружену громадську роботу з навчанням, закінчує курси при ЦК ЛКСМУ, потім вступає на заочний від¬діл Українського Комуністичного інституту журналістики в Харкові.

Опанувавши журналістську науку, Іван Цюпа працює спочатку в красноградській районній, а потім у полтавській обласній газе¬тах. Все частіше з'являються публікації його оповідань, віршів, нарисів. Відтоді й до сьогоднішнього дня письменник ніколи не пориває зв'язків з пресою, а пристрасна публіцистичність стає до¬мінантою його художньої творчості.

З хвилюванням згадує письменник 1936 рік, коли його з групою молодих письменників запросили до Харкова на курси-семінар творчої молоді. Тоді він познайомився з Юрієм Яновським, Володи¬миром Сосюрою, Юрієм Смоличем, Іваном Сенченком.

Семінар і щирі, задушевні розмови з старшими й досвідченішими товаришами по перу мали велике значення для становлення, формування і утвердження ідейно-художніх поглядів і творчих спрямувань молодого письменника.

III з'їзду комсомолу, секретар комсомольського осередку Назар По¬горілець. Вони були організаторами молоді, йшли в перших лавах, разом з батьками й старшими братами боронили здобутки рево¬люції.

Автор пише про своїх ровесників — комсомольців 30-х років. На заклик партії і за велінням своїх гарячих сердець вони будували Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Комсомольськ-на-Амурі, розорювали споконвічні межі і, ведучи нещадну боротьбу з | куркульством, організовували колгоспи. .

З глибокою пошаною розповідає І. Цюпа і про тих юнаків та-дівчат, що віддали своє життя, захищаючи честь, волю і незалеж¬ність рідної Радянської Вітчизни в роки Великої Вітчизняної вій¬ни, а потім відбудовували знищене й зруйноване ворогом господар¬ство, заліковували страшні рани війни, зводили нові гігантські електростанції, "фабрики й заводи, піднімали цілинні землі і виро¬щували високі врожаї.

Привернула увагу читачів і збірка «Новели рідного краю» (1964). Тут, як і в попередніх творах І. Цюпи, на першому плані — наш сучасник, скромний, самовідданий будівник нового життя, з його заповітними думами й мріями. Свято шанують його герої минуле, спрямовують погляд у майбутнє, їм притаманна любов і шана до природи.

Ряд новел присвячено темі Великої Вітчизняної війни. Перед нами знову постають картини безсмертного подвигу радянського народу. Серед героїв цієї тематичної групи новел — Маруся Бур¬кун («Марусин поворот»), яка гине, знищуючи машину з ворожи¬ми солдатами і серед них свого батька, що став зрадником; дід Цебро («Дід Цебро»), від руки якого гине непроханий зайда. З любов'ю змальовано образи наших сучасників у новелах «Син будує мости», «Дарунок», «Клен і калина», «Осокорина заметіль», «Берізка» та ін.