Продовольча проблема: зміст, історична зумовленість, шляхи вирішення

3)держави, що випробують дефіцит продовольства, але здатні його придбати (Японія);

4)країни, що ледь забезпечують свої потреби в продовольстві власним виробництвом (Індія, Китай, країни Південної Америки);

5)країни, чия забезпеченість продуктами харчування не робить практично ніяк впливу на глобальну продовольчу ситуацію (Папуа - Нова Гвінея, Ісландія);

6)країни, що випробують дефіцит продовольства й освоюють водні і земельні ресурси для досягнення самозабезпечення (Єгипет, Індонезія, Пакистан, Філіппіни);

7)країни з постійно погіршується продовольчим забезпеченням у розрахунку на душу населення (держави Африки до півдня від Сахари);

8)країни з продовольчою кризою, що зароджується, у яких ріст населення обганяє ресурсні можливості (Гаїті, Непал, Сальвадор).

5. Розробка шляхів вирішення продовольчої проблеми. Сучасні концепції.

Проведений аналіз дозволяє укласти, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усе людство, у всякому разі, - усі найбільші держави світу . З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступінях територіальної ієрархії - регіональної , страновой, районної , локальної . Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування , недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед , соціально-економічними факторами, що повиннео визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення . Воно в багатьох випадках має давні історичні корені і цивілізаційні джерела , але часто виглядає безпосереднім породженням оман і помилок XX в. Звідси - неминуче різноманіття і виправдана неоднозначність пропонованих наукою рецептів по поліпшенню ситуації .

Виробляти політикові забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться , насамперед , на рівні окремих країн. Ключ до "зняття" продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним . З подібних позицій оцінка агроресурсного потенціалу планети - загальнотеоретична задача , з яким зв'язані вихід на кінцеві параметри - виробничі і, як наслідок , демографічні. Прикладні ж рекомендації реальні для виконання лише в розрізі конкретних держав як головних носіїв суверенітету.

Перспективи подальшого залучення природних ресурсів планети в сферу сільськогосподарської діяльності залишаються предметом оживлених дискусій. Це викликається як недостатньою ще вивченістю самих агроприродних факторів і імовірності більш повноцінного їхнього використання у виробництві , так і розбіжностями у відношенні перспектив агротехнічного прогресу в галузі.

До того ж, багато чого залежить від того, яку структуру харчування прийняти як похідну: науково обґрунтовану або фактично сформовану. Але навіть якщо взяти за основу єдиний раціон, наприклад, "середнього" європейця, розкид у думках фахівців відносно припустимої чисельності населення на планеті виявляється дуже великим : від уже реально виниклої на обрії цифри 7 млрд. до гіпотетичних 50 млрд. людина . В останньому випадку не тільки приймають як необхідну посилку повсюдне поширення передових інтенсивних технологій, але відштовхуються від явно надмірного показника верхнього рівня розораності суші - до 70%.Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Вони оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива (з урахуванням тих обмежень, що ресурси фотосинтезу накладати на природний процес формування біомаси) біологічна продуктивність оброблюваного клина було обчислено в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики других і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв'язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, але вони -те саме і найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання "зеленої революції". Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема , упровадження багатих білками культур. Відомо, як великий внесок у забезпечення продуктивного молочного скотарства калорійними кормами внесла одержала в США широке поширення соя.