Банківська система

У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливих органи. Один - Комітет відкритого ринку, що складає із семи членів Ради і п'яти президентів федеральних резервних банків, визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігацій на відкритому ринку. Ці операції являють собою найбільш важливий спосіб впливу керівних кредитно-грошових заснувань на пропозицію грошей. Іншої - Федеральна консультативна рада складається з 12 видних керівників комерційних банків, що обираються щорічно по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Періодично Рад проводить зустрічі з Радою керуючих і висловлює свої розуміння про банківську політику. Однак Рада, як говорить сама його назва, чисто консультативний орган, вона не має повноважень для формування політики.

Політична незалежність ФРС

Важливо ще раз підкреслити, що Федеральна резервна система власне кажучи своєму незалежна організація. Вона не може бути скасована чи визнана недоцільної по примсі президента: конгрес теж не може змінити її роль і функції.

Тривалі терміни повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску.

Незалежність Федеральної резервної системи продовжує бути причиною споровши. Прихильники не залежності думають, що Федеральна резервна система повинна бути обгороджена від політичного тиску, оскільки на неї покладена складна і переважно технічна задача ефективного керування пропозицією грошей. Вони затверджують, що конгресу й органам виконавчої влади політично вигідно призивати до фіскальної політики, що розширюється, (зниження податків і витрати на дотації приносять голосу виборців), а крім того, для захисту від викликаної нею інфляції необхідно мати незалежний кредитно-грошовий орган.

Супротивники незалежної Федеральної резервної системи вважають, що наявність могутнього заснування, члени якого не підкоряються безпосередньо волі народу, абсолютно недемократично. Вони затверджують, що коли незабаром відповідальність 3а економічний добробут нації в кінцевому рахунку лягає на державні органи законодавчої і виконавчої влади, те ці органи повинні мати в руках усі політичні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку. Чому конгрес і адміністрація повинні відповідати за наслідки політики, що вони не контролюють цілком? Критики приводять приклади проведення Федеральною резервною системою кредитно-грошових заходів, що йшли врозріз з цілями фіскальної політики.

Банки

Дванадцять федеральних резервних банків. Дванадцять федеральних резервних банків мають три головні відмітні риси. Вони є (1) центральними банками, (2) квазігромадськими банками і (3) банками банкірів.

Центральні банки

Більшість країн мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у чи Великобританії Бундсебанк у Західній Німеччині. У Сполучених Штатах їх 12. Почасти це відбиває наші географічні масштаби, економічна розмаїтість і наявність великого числа комерційних банків. Крім того, це - результат політичного компромісу між прихильниками централізації і захисниками децентралізації. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради керуючих. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. З розвитком сучасних засобів повідомлення і транспорту географічна необхідність у системі регіональних банків, безсумнівно, зменшилася.

Квазігромадські банкиДванадцять федеральних резервних банків є квазігромадськими банками. Вони відбивають зацікавлений симбіоз приватної власності і суспільного контролю. Федеральні резервні банки знаходяться у власності комерційних банків - учасників відповідного округу. Для вступу у Федеральну резервну систему комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі Федерального резервного банку свого району. Але принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, установлюються державним органом - Радою керуючих. Центральні банки американської капіталістичної економіки знаходяться в приватній власності, але керуються державою. Власники не контролюють ні склад посібника, ні політику центральних банків.

Той факт, що федеральні резервні банки є, власне кажучи, суспільними заснуваннями, украй важливий для розуміння їхньої діяльності Випливає, зокрема, підкреслити, що на відміну від приватних підприємств федеральні резервні банки не керуються прагненням до прибутку. Центральні банки випливають політиці, що, з погляду Ради керуючих, поліпшує стан економіки в цілому. Отже, діяльність федеральних резервних банків входить у суперечність із прагненням до прибутку. До того ж федеральні резервні банки мають справа не з людьми, а з державою і комерційними банками.