МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

У світовій банківській практиці немає єдиного стандарту щодо резервних вимог. У різних країнах, згідно з чинним законодавством, по-різному встановлюється порядок формування обов'язкових ре¬зервів, але всі вони мають на меті примусити комерційні банки три¬мати певну частку мобілізованого капіталу, на рахунку в централь¬ному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей.Центральні банки більшості країн використовують диференційо¬вані норми резервування залежно від виду, терміну й величини бан¬ківських зобов'язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов'я¬зань , що підлягають оплаті на першу вимогу, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів — найбільш низькі. Наприклад, у США, ФРН норма резерву за вкладами до запитання більш висока, ніж за термі¬новими й ощадними вкладами. Центральні банки мають право змі¬нювати норми резервування, виходячи з кон'юнктури грошового ринку, але у межах визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов'язкових резервів, центральні банки намагаються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов'язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у роз¬порядженні комерційних банків. Відтак знижується кредитоспро¬можність банків і підвищуються процентні ставки за кредити.

Зміна норм обов'язкових резервів регулює ресурси комерцій¬них банків, що їх вони зобов'язані зберігати в центральному банко¬ві. Сума коштів, що зберігаються, встановлюється у певному про¬центному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкових резер¬вів залежно від ринкової ситуації й типу своєї політики. За рестрикцінної політики центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерцій¬ні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що відповідно зменшує грошову масу в обороті та збільшує процент за користування банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов'язкових резервів, унаслі¬док чого більша частина ресурсів залишається в розпорядженні ко¬мерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкла¬день в економіку (рис. 15.4).

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової полі¬тики центрального банку. Широке застосування цього методу пов'я¬зане , по-перше, із надзвичайною простотою організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов'язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в цент¬ральному банку. При цьому в багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов'язкових резервів зараховується готівка в касах комерційних банків.

Класична схема резервування передбачає розміщення коштів ко¬мерційних банків у центральному банку в певному процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебіль¬шого вкладів до запитання та різних видів строкових депозитів). Розрахунковий період для виконання резервних вимог, як правило, становить один місяць, однак у різних країнах може коливатись у межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов'язкових резервів також є різною. Найвищі ставки встановлено в Італії та Іспанії (відповідно 25% і 17%), а найнижчі — у Японії та Англії (відповідно 0,125% і 0,45%). Водночас у країнах з високими ставками обов'язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність встановлення норм обов'язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов'язань комерцій¬них банків. Що ширшим є таке охоплення, то менше можливостей .мають кредитні установи для того, щоб «обминути» цей інструмент грошово-кредитного регулювання. У країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження на зростання грошової маси, від комерційних банків часто вимагають дотримання відповідності між загальними банківськими пасивами й депозитами, що включаються у розрахунок мінімальних резервів.

Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'як¬шити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шля¬хом переобліку векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком;

урахування готівки за виконання обов'язкового резерву. Централь¬ний банк для впливу на діяльність комерційних банків може викорис¬товувати кредити рефінансування. Рефінансування охоплює три види кредитів, що їх надають коме¬рційним банкам.