Роль фінансової системи в економічному зростанні перехідних економік: банківська система України
Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є пагана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно. Оскільки частина виробничих потужностей в цих країнах неефективна за нової сукупності відносних цін, багато підприємств стають нежиттєздатними, і тому національні багатства і прибутки стають нижчими, ніж це раніше вважалося і ніж продовжують показувати наявні дані. Проблеми банківської системи виникли тому, що ринкова вартість банківських активів вже упала, а величини її пасивів немає.
До числа причин, які обумовлюють проблеми у банківському секторі, входять недостатня кваліфікація керівних кадрів і персоналу, повільне втілення більш жорстоких стандартів кредитування, нечіткі принципи управління ( особливо у державних банках), концентрація ризиків, кредитування інсайдерів і спекулятивні операції, особливо у приватних банках. Така неефективність має властивість стримувати економічний підйом, тому що наявні у банків активи можуть бути використані для кредитів старим проблемних підприємствам, а не більш прибутковим новим ( відбір шляхом протиставлення).
Отже, продовження операцій проблемними банками без будь-яких змін в їхній роботі призводить до уповільнення темпів економічного зростання. В результаті банкрутства банків і зниження рівня, перерозподілених по всій банківській системі, деякі платоспроможні підприємства можуть відчувати труднощі в отриманні необхідних засобів в інших банках по таких процентних ставках, які вони заслужили своєю репутацією в плані кредитоспроможності. В результаті можуть збанкрутувати деякі життєздатні , але неліквідні підприємства. Наслідком цього може бути падіння виробництва та попиту, що негативно впливає на добробут і прибутки інших підприємств і домашніх господарств.
На практиці надзвичайно важко визначити вірогідність сукупного спливу на економічну активність. В країнах з перехідною економікою рідко зустрічається правильне і доскональне розуміння відповідної балансової звітності. Однак можна припустити, що вірогідність кумулятивного впливу зростає при: (а) збільшення розміру балансу банка чи підприємства, яке не виконує своїх зобов”язань; (в) відсутності альтернативних джерел фінансування підприємства ( ринків цінних паперів або державного фінансування); (с) зростанні об”єму фінансування або неплатежів між підприємствами; (d) відсутності ефективного ринку для активів підприємств, які не виконують свої зобов”язання; (е) невизначеності серед вкладників щодо фінансового становища банків і їх основних клієнтів щодо політики перебудови, яку проводить уряд.
Коли ризик кумулятивного впливу на макроекономічному рівні оцінюється як серйозний, то замість того, щоб закривати банки або допускати їхнє банкрутство, їх потрібно оздоровлювати або зливати , принаймні, найбільші з них.
Один з аспектів проблеми банківської системи в країнах з перехідною економікою , пов”язаний з перерозподілом засобів, створює менше складнощів, ніж у країнах з розвинутими ринковими відносинами. Враховуючи, що несприятливі активи банків здебільшого складаються з кредитів, які видані державним підприємствам, а також через те, що самі проблемні банки здебільшого належать державі, рекапіталізація є питанням внутрішньодержавного обліку. При закритті банку багато активів і пасивів взаємозараховуються, здійснюючи незначний реальний вплив на чисті активи державного сектора.
Необхідність збереження довіри кредиторів
Банки не можуть працювати як прибуткові фінансові посередники, якщо вкладники не впевнені в тому, що їхні гроші будуть повернені. Втрата довіри призведе до вилучення депонентами своїх коштів із банків, що збільшить вартість банківського капіталу і загрожуватиме кризою ліквідності. Подібний вплив на ліквідність може грати відносно важливу роль, якщо видатки на перебудову банківської системи, принаймні частково , несуть кредитори приватних банків.Домашні господарства і підприємства мають лише обмежене уявлення про справжній стан балансу банків і тому їм важко оцінити вірогідність невиконання банками своїх зобов“язань. Тому при вигникненні проблем у банківській сфері незахищені вкладники і інвестори намагаються вжити такіф заходи: чим ширше розповсюджуються проблеми, тим тим менш прозорі балансові звіти і політика банків, тим більш зваженими і поміркованими стають вкладники, тим малоймовірнішою є стороння підтримка проблемного банку, тим більш глибокою буде перебудова. В певний момент активізується стадне відчуття і відбувається вилучення коштів з банку.
Кризу банківської системи, викликану втратою довіри, важко контролювати, тому що її кумулятивний характер проявляється у підтведженні найгірших сподівань вкладників та інвесторів. Зростають ризик і невизначеність, що примушує банки переглянути свої рішення про фінансування та інвестиції для всіх клієнтів.