БАНКІВСЬКИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

3.Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговель¬но-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків). Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді роз¬ширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

4.Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 - 31%), що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий роз¬рив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

5.Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином поясню¬ється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язання¬ми, у зв'язку з чим банки змушені були скороти¬ти кредитування приватного сектору для задово¬лення більш високого попиту на державні креди¬ти та неефективністю податкової системи, яка нега¬тивно впливає на рентабельність багатьох госпо¬дарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.

6.Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.

7.Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків пере¬буває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та за¬гальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних бан¬ків України. Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів, яка паралізує банки.

8.З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.9.Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансова¬ності й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсаль¬ність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насам¬перед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трасто¬ві, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків сут¬тєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.