Моделі банківських систем
Високі процентні ставки 1970-х років значно підвищили змінні витрати (неодержаний доход у виді відсотка) членів. Через цього багато банків вийшли з Федеральної резервної системи, у результаті чого її здатність керувати банківською системою і грошовою пропозицією ослабнула. DIDMCA відреагував на цю проблему вимогою уніфікації резервів усіх комерційних банків (як національних, так і банків штатів) і інших депозитних заснувань, поза залежністю від того, чи є вони офіційними членами Федеральної резервної чи системи немає. Закон також дозволив усім депозитним заснуванням користатися позиками Федеральної резервної системи і її послуг при клірингових розрахунках.У 1980-і роки але мері вступу в силу цих юридичних змін розходження, що раніше існували, між вхідними у Федеральну резервну систему комерційними банками, комерційними банками-аутсайдерами і різними ощадними заснуваннями поступово стиралися.
Комерційні банки й ощадні заснування виконують дві основні функції. По-перше, вони зберігають грошові внески підприємств і домашніх господарств. По-друге, вони надають людям позички і тим самим збільшують пропозицію грошей в економіці.
До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:
— дворівневу побудову;
— поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;
— централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;
— наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;
— гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.
Дворівнева побудова — ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем.
При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.
Хоч ці завдання вирішуються з участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.
На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні заведено називати комерційними банками .
На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів — учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку.
Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.
Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи.
Створення єдиного для всіх банків замкнутого на центральний банк і регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальною організаційно-правовою ознакою банківської системи як особливої структури.
Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з децентралізацією економічної самостійність та відповідальності банків як її окремих елементів — ще одна відмітна риса банківської системи.