Роль банків у створенні грошей
В 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до –8, а в 1996 році — в середньому до ±3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпечення відносно нормальної рин¬кової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.
Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зни¬ження Їх надлишкової ліквідності.
В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність бан¬ків перетворилась на загрозу вибухового зростання гро¬шової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент ре¬гулювання, як обов'язкове резервування коштів комер¬ційних банків, фактична не міг працювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'¬язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.
З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100%-на норма ре¬зервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швид¬ше пускати в обіг придбані кошти на фінансування прі¬оритетних об'єктів народного господарства.
З кінця 1995 р. почалася практика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що скла¬лися, це було також важливим фактором стабілізації фі¬нансового ринку.
На початку 1997 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків,
Надання кредитів комерційним банкам для підтри¬мання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих ці¬льових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли не¬платоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.
Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірвано в 1994 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1995 році від кредитування Національним банком України суб’- єктів господарювання. В доповнення до цього, було при¬пинено також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки.
У таких умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аук¬ціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.
З 1996 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулю¬вання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредиту¬вання комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів.
В 1995 році урядом розпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадження ме¬ханізму використання державних цінних паперів дозво¬лило залучати для фінансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим і інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.[1]
Розміщення облігацій внутрішньої державної позики у 1995-1997 роках характеризується наступними даними:
кількість проведених аукціонів
кількість розміщених облігацій, тис. штук
сума коштів, залучених до бюджету млн.грн.