Центральні банки, їх походження, призначення

* обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла¬тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

• рефінансування комерційних банків центральним банком;

• створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

• вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

• регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

• забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

• регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

• здійснювати інспекційні перевірки в банках;

• застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

• брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквіда¬цію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, висту¬паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими ор¬ганами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного ви¬конання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому вико¬нанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) І видачу бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Цент¬ральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове об¬слуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, врахову¬ючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проб¬лемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

• податкове фінансування. В основі цього методу — підви¬щення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;