Кредитна система Японії

політика коригування облікової ставки;

політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

політика резервної норми.

Установлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ (табл. 5.2).

Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75% річних) перераховується Банком Японії у державну казну.

Взаємовідносини центрального банку як "банку банків" із комерційними фінансово-кредитними інституціями проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії виходячи із загальноекономічної ситуації у країні вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на обсяг їх кредитної експансії. Позики центрального банку комерційним також не є надзвичайним явищем, бо ці позики - найвиґідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківсь-кими позиками.

Другий рівень банківської системи

Для Японії характерні дві категорії комерційних банків: міські та регіональні. Міські банки - десять найбільших монополістичних банків Японії і світу (табл. 5.3).

Це найбільші банки японських монополістичних груп: Бенк оф Токіо-Міцубісі, Сумітомо, Фудзі та ін. Вони зосередили більш як 25% загального обсягу залучених депозитів, близько 30% позик надаються цими банками (табл. 5.4). Ці банки мають розгалужену мережу філій як у Японії, так і за кордоном. Кожен з них має тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями, вони є основними учасниками валютного ринку. Під контролем міських банків перебуває діяльність багатьох інших кредитно-фінансових установ, у тому числі - регіональні комерційні банки. Ці банки традиційно є головними постачальниками коштів у ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо - в експортні. Для цих банків характерна залежність від Банку Японії (табл. 5.4).

Регіональні банки (64) - це здебільшого дрібні та середні за масштабом операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі, де розміщена їх головна контора. Деякі з цих банків мають значні за обсягом активи, хоча і поступаються активам міських банків.

Крім того, до групи комерційних банків статистика відносить 93 іноземні банки, що працюють у Японії.До приватних спеціалізованих банків належать банки серед-ньо- та довгострокового кредитування (3) та траст-банки (30). Унаслідок того, що міські банки спеціалізувалися на короткостроковому кредитуванні, банки середньо- та довгострокового кредитування - Індастріел Бенк оф Джапен, Лонг Терм Кредит Бенк та Ніппон Кредит Бенк - надавали, як це й випливає з їх назви, довгострокові кредити гігантам промисловості.

Частка довгострокових кредитів трьох банків-гігантів промисловості становить приблизно 10% усіх кредитів банківської системи. Вони мають значну міжнародну вагу упродовж останніх 20 років, тоді як міські банки лише нещодавно почали поширювати операції за кордоном.