Залучення банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України
Разом з тим відзначимо, що ці заходи можуть виявитися недостатніми, більше того, навіть марними, якщо Національний банк України буде займатися невластивими йому функціями, а саме фінансуванням дефіциту державного бюджету, що обмежує кредитування реального сектора економіки. В 1992-1994 рр. дефіцит державного бюджету на 100% фінансувався за рахунок Національного банку України, в наступні роки вона зменшується до 72,7% в 1995 р., 40,2% в 1996 р. Проте загальна сума кредитів НБУ уряду неухильно зростає: в 1992 р. вона складала 17,5 млн. грн., 1993 р. – 114,6 млн. грн., 1994 р. – 1244,0 млн. грн., 1995 р. – 4295,4 млн. грн., 1996 р. – 5995,0 млн. грн. У 1992-1995 рр. щорічний приріст суми кредитів уряду постійно збільшувався, починаючи з 1995 р. намітилася позитивна тенденція до зменшення цього показника внаслідок зміни механізму запозичень [12, 100-101].
Нині для покриття дефіциту державного бюджету уряд все активніше вдається до операцій на відкритому ринку. В 1995 р. фінансування бюджету за рахунок розміщення облігацій внутрішньої державної позики складало 7,4%, в 1996 р. – 37,0% [там само]. Використання такого механізму запозичень для покриття дефіциту державного бюджету є більш ринковим, ніж додаткова грошово-кредитна емісія. Але в сучасних умовах України він зумовлює підвищення відсоткової ставки за банківськими кредитами, а тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання валового внутрішнього продукту, рівня податкових надходжень) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту і в певних межах перетворює відкриту інфляцію на відкладену.
Зменшення коштів для кредитування комерційними банками національних виробників відбувається також внаслідок встановлення НБУ високої норми обов’язкового резервування. В 1992 р. вона складала 13%, в 1993 р. – 25%, в 1994-1996 рр. – 15% [5, 67]. На цьому рівні норма утримувалась до 31 серпня 1998 р. З 1 вересня її було підвищено до 16,5%, а з 15 лютого 1999 р. – до 17% [13, 5]. Необхідно зменшити норму обов’язкового резервування та доцільно її диференціювати за видами вкладів та в залежності від частки капіталу банку, використаного на довгострокові інвестиції у виробничу сферу.
Реалізація вказаних пропозицій сприятиме залученню банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України і контролювати ефективність його використання та інтенсифікувати сам інвестиційний процес.
ЛІТЕРАТУРА
Буряк П. Активізація діяльності банків у розвитку інвестиційних процесів в економіці України // Персонал. - Спецвипуск. - 1998. - С. 182-186.
Степаненко В., Мейнард Дж. Банківський капітал. На кого він працює // Віче. - 1999. - № 1. - С. 71-88.
Ющенко В. Здобутки і витрати минулого року // Вісник НБУ. - 1999. - № 2. - С. 3-6.
Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків. // Вісник НБУ. - 1999. - № 2. - С. 43-45.
Статистичний щорічник України за 1996 рік. - К.: Українська енциклопедія, 1997. – 618 с.
Лютий І.О. Проблеми монетарної політики в Україні // Фінанси України. - 1999. - № 2. - С. 82-88.Кучма Л.Д. Приоритеты и насущные задачи экономической политики. Выступление Президента Украины Л. Д. Кучмы на VII съезде УСПП// Деловая Украина от 28 мая 1999 г.
Кинах А. О социально-экономическом кризисе в Украине и путях его преодоления. Доклад Президента на VII съезде УСПП // Деловая Украина от 19 февраля 1999 г.
Примостка Л. Вразливість строкового ринку України в домінуванні спекулятивних тенденцій // Вісник НБУ. - 1999. - № 2. - С. 38-41.
Статистичний щорічник України за 1997 рік. - К.: Українська енциклопедія. - 1999. – 624 с.
Ющенко В., Лисицький В. Надмірне державне споживання - головний фактор фінансової нестабільності України // Вісник НБУ. – 1998. - № 8. – С. 3-10.
Мельник О.М. Особливості нового етапу в антиінфляційній політиці України // Фінанси України. – 1998. - № 9. – С. 91-101.